8. Інструктаж з верхової їзди

    Наступного ранку зустріла на кухні містера Спенсера й місіс Джулію в гарному настрої. Вони щось бадьоро обговорювали.

-Еліс, золотко наше, як ти себе почуваєш? Ти пила той трав’яний чай для шлунку, який я вчора тобі заварила? – поцікавилася моя нова матуся.

-Так, я абсолютно здорова. Вже нічого не турбує, - запевнила подружжя.

-А до нас у кінний клуб записалося більше людей, ніж ми могли очікувати, - похизувалася місіс Джулія, розтягуючи нафарбовані червоним вуста.

-Сьогодні ж найму ще працівників, - пообіцяв мій новий батько.

-Та це ще не найголовніше! – майже закричала матуся. – Нами зацікавився відомий інвестор містер Блейк, який погодився з часом спонсорувати «Ранчо». А це означає, що ми зможемо розширитися.

-Містер Блейк? - перепитала. - Хмм… Я вже десь чула про нього.

-Він з Океанарії – столиці Ніагарії, - пояснив батько. – Ти могла, до прикладу, бачити стенди з його рекламою, бо вони світяться на кожному розі. Ця людина, повір, має вплив на все, що відбувається у світі.

-Я чула, що він власник безлічі підприємств, а ще є головою банку «Бета». Керує ж всім цим зі своєї величезної корпорації в столиці, - висловилася місіс Джулія.

  Я захоплено слухала батьків і раділа разом із ними, доки у двері не постукали. 

  Коли містер Спенсер відчинив, то за дверима почувся голос одного з інструкторів кінної їзди. Ми з місіс Джулією мали змогу чути їхню розмову навіть з кухні.

-Джеймсе, що трапилося? - запитав містер Спенсер.

-Хотів ненадовго від’їхати, бо до мене прибуває сестра із Південної Ніагарії. Треба її зустріти. Ще зранку цього не знав, але зараз зателефонувала дружина і…

-І я маю отак просто тебе відпустити?! Ти думаєш, що це серйозна причина? У нас купа відвідувачів. Ти ж сам бачиш!

   Голос містера Спенсера звучав занадто суворо як для цього випадку. Хоча за моїми спостереженнями він завжди був таким зі своїми працівниками.

-Можливо, щось можна вигадати? - інструктор не здавався.

-Ох, проблемний же ти! А інші інструктори зараз зайняті?

-На жаль. Та обіцяю, що відвідувач, який скоро вперше прибуде до клубу, не чекатиме довше декількох хвилин.

-Ти хочеш нас зганьбити, Джеймсе. Та я цього не допущу!

   В якусь мить я відчула, що настав мій зірковий час і влізла в розмову:

-Я можу замінити його на деякий час.

    Містер Спенсер здивовано витріщився на мене.

-Це ж тільки перше заняття нашого відвідувача. Невже я не розповім про техніку безпеки, відповідний одяг і техніку їзди? Цього всього мене навчили наші інструктори, тому якийсь досвід вже маю. А ще я знаю, де зберігаються журнали з техніки безпеки та інструкції. Дозвольте, батьку, - благала його.

-Не думаю, що це вдала ідея, - заметушилась місіс Джулія, яка щойно підійшла до нас.

-Навіть не обговорюється, - приєднався її чоловік.

    Тоді поклала руку на плече нового батька, заблагавши дужче:

-Будь ласка, я впораюся. Мені ж всього лише треба почати, а потім повернеться Джеймс і продовжить.

   Тепер мій названий батько не зміг тримати оборону й махнув рукою, мовляв, добре.

-Та якщо не впораєшся, то назавжди закриємо цю тему. Згодна? - запитав.

   Я підлесливо потягнулася до нього в обійми, залишивши на пам'ять усмішку, а тоді швидко побігла переодягатися, поки він не передумав.

    До стайні йшла з високо піднятою головою та гордістю в грудях, бо в майбутньому палко бажала продовжувати навчати їзди на конях. Для цього всього лише потрібно зараз добре впоратися, щоб запевнити містера Спенсера, що здатна працювати з людьми. А з часом я вже навіть запланувала брати участь у змаганнях, бо чула, що кінні перегони в іншій частині Ніагарії збирають цілі стадіони. До таких думок мене спонукала телепередача «Кінний спорт», яку інколи дивилась перед сном. Хоча не тільки вона, бо я всім серцем полюбила цих граціозних та сильних тварин – коней, особливо червоно-рудого жеребця, якому нещодавно дала ймення Граф.

   Декілька разів на день приділяла йому увагу ще від того часу, коли вперше зайшла на стайню: часто розчісувала гриву, гладила, оглядаючи мідний відлив, навіть розповідала коневі про плани на день. Тож це вже був не просто кінь, а справжній товариш.

«Можливо, варто вступити до зооветеринарної академії? - іноді запитувала себе. – А що, я любила тварин, а освіта, як кажуть, зайвою не була б».

     Наблизившись до стайні, помітила заклопотаного конюха.

-Не підкажете, де Джеймс мав зустріти відвідувача? – поцікавилась у нього - і одразу отримала вказівку рукою.

   Входжу всередину й оглядаюся. Аж ось від несподіванки у мене перехоплює подих: між рядами денників стояв і чекав не хто інший, як Томас. Він, наче грім серед ясного неба, з’явився тоді, коли його вже більше ніхто не чекав.

«Так не буває! Це не випадковість!» - кричить мій внутрішній голос.

  Тим часом підійшла й мовчки почала його оглядати.

-Привіт, Еліс, - спокійно почав він. - Я так розумію, ти будеш моїм інструктором.

   Декілька секунд вдивлялася в несподіваного гостя, наче вкопана.

-Я випадково сюди зайшла, - нарешті випалила й почала обурено рухатися до виходу стайні.

-Зажди, Еліс! Ти ж не можеш на мене цілу вічність ображатись? 

   Томас швидко наздогнав мене, взявши за руку.

-Чому йдеш за мною, Томе? - забрала руку й зробила крок назад. - Чому ти взагалі сюди прийшов?!

  Мене досі від образи кидало то в жар, то в холод. Його прихід мене неабияк збадьорив.

-Спробуй уявити, що це збіг обставин.

    Я знову розвернулася до нього спиною й швидким кроком повернулася до будинку. Не було жодного бажання залишатися з ним наодинці.

-Еліс? – здивувалися батьки. – Невже так швидко набридло?

-Ні, просто не надто приємний відвідувач трапився.

-Ех, даремно я повівся на твою маніпуляцію, - розчаровано підсумував містер Спенсер. – Ти ще не готова працювати. От пройде певний час, наберешся досвіду і, можливо, тоді…