9. Напередодні

   Після візиту Томаса на «Ранчо», він довго не йшов із голови.

«Чого це він так надовго забув про мене, а тепер раптом просить вибачення? Невже совість прокинулась? – роздумувала. – А якщо скажу, що пробачаю його, то він дасть покій?»

   Останнє запитання хвилювало найбільше. 

   Несподівано у двері моєї кімнати постукали. Через мить зазирнула місіс Джулія, що змусило дістати з вух свої новенькі навушники.

-Відпочиваєш після першого робочого дня? - поцікавилася вона, швидко кліпаючи своїми густо нафарбованими очима.

   Місіс завжди так фарбувалася, що була схожою на ляльку. Або ж це все-таки результат косметичних процедур. 

  Самовдоволена матуся всілася біля мене на ліжко, заклавши одну гладеньку ніжку на іншу.

-Ми зі Спенсером знаємо, що тобі через декілька днів вісімнадцять, тому хочемо спланувати вечірку. Люба, що думаєш з цього приводу?

-І кого ж мені запрошувати? У мене лише одна подруга, яку ви не хочете бачити. 

-Д-о-о-о-ню, - місіс лагідно поправила долонями дві французькі коси на моїй голові. - Та це ж для тебе привід краще познайомитися з нашою родиною. Запросимо гостей в цей день.

   Я уявила, як десяток тітоньок будуть пестити мене, передаючи в обійми одна одній. А ще гірше - будуть обговорювати. Фе!

-Це лишні витрати, мамо.

  Місіс Джулія не приховувала невдоволення. 

-Не тобі ж за це все платити, - а тоді вже м’якше додає: - не хочеш родичів - не треба. Але подумай тоді про «Ранчо»! 

-А до чого тут кінний клуб?

-Твоє свято – це ще один привід зробити рекламу. Можна розвішати афіші й тоді мешканці нашої Північної Ніагарії зможуть прийти до тебе на вечірку за знижку до абонемента.

-Що?! Я не погоджуся на таке. Крім того, в нас і так вдосталь відвідувачів, - ображено склала руки на грудях.

-Дуже прикро, Еліс, що у тебе таке мислення. Треба ж думати не лише про себе, - ще більше спохмурніла місіс Джулія й одразу рушила до дверей. – Сподіваюсь, ти передумаєш, а з часом зрозумієш, чому варто погоджуватися на такі мої пропозиції.

  Її голос звучав суворо, але те, що вона пропонувала було занадто. Не хотіла, аби незнайомці фальшиво мені усміхалися за знижку до абонементу. Або я просто не розуміла цього, бо школа такого не вчила. 

  Я багато чого ще досі не могла зрозуміти, бо вчення, які отримувала все життя іноді зовсім не налазили на голову в сучасному світі. Наприклад, те що мої батьки так високо ставили матеріальні блага - це норма? Без цього справді не можна нормально прожити? Чи це лише їхня суб’єктивна думка? У Школі Шляхетства вчили ставитися до грошей простіше. 

   Коли я впевнилась, що рудоволоса місіс спустилась на перший поверх, одразу набрала свою кращу подругу Вітні.

-Слухаю, - почула її харизматичний голосок.

-Томас сьогодні приходив! – не можу більше стримувати емоцій. - Я проводила йому інструктаж у стайні. Уявляєш? Так підлаштував усе, щоб це робила саме я. Хоча вірогідність, що йому вдасться таке, була малою, але йому пощастило.

-Вау! То ти пробачила його? 

   Набрала повні груди повітря, щоб усе розповісти в деталях, але Вітні мене перебила:

-Стоп! Не кажи. Я хочу, щоб ти розповіла при зустрічі. Щоправда, я зараз зі своїм хлопцем Джастіном, але можеш підійти до нас. 

   Мені давно кортіло подивитися, кого ж обрала подруга собі в кавалери, тому пропозиція видалась привабливою. Та, боячись конфлікту, обережно виглянула з кімнати, щоб впевнитись в тому, що місіс і містер мене не помітять, якщо втечу. Все-таки обіцяла містеру так себе не поводити, але вони самі були винуваті. Все через дурні заборони бачитися з подругою.

-А де ви зараз? - поцікавилась у Вітні. 

-У тому ж пабі, де на прогулянці перечекали з тобою дощ. Пам’ятаєш?

-У тому самому? О, ні! Це вже занадто.

-Заспокойся, Томаса на горизонті не видно. У нього, мабуть, вихідний. 

   Я скорчила обличчя й крізь зуби процідила:

-Тоді добре. Чекайте.

    Прослизнувши швидким кроком із будинку, зіткнулась тільки з дворецьким.

-Ви мене не бачили, - прошепотіла йому й у відповідь отримала кивок головою.

    Промайнувши декілька зупинок місцевим транспортом, зайшла до пабу й в першу чергу мій погляд ліг в бік стійки. Дійсно, сьогодні працював мускулистий дивак із кумедним метеликом на шиї, тому спокійно підійшла до столика Вітні. 

  Біля неї сидів, як вона й описувала, чорнявий парубок. Коли зустрілися з Вітні поглядами, задерла великий палець догори, мовляв, а він так нічого. Хоча й вона сама була досить привабливою, тому треба зізнатися, що пара дивилася неперевершено.

-Моє ім’я Джастін, - відрекомендувався той, коли підійшла ближче.

-Еліс – подруга Вітні.

-Знаю, вже наслухався про тебе.

-То давно ви разом? Де познайомилися? - хотіла дізнатися все-все про них.

-У роледромі, - відповіла Вітні. 

-Дайте вгадаю, Вітні мало не впала, катаючись на роликах, а Джастін її спіймав. Вірно? - здійняла брови.

-Ну-у-у… - розсміявся Джастін, - навпаки.

-От це поворот! - тепер вже і я розсміялася.

   Зав’язалася розмова. З цими двома було весело та легко спілкуватися втрьох. Я щиро раділа за подругу, бо їй таки дістався добродушний хлопець з відмінним почуттям гумору. Вже й навіть забула про те, що хотіла розповісти подрузі. Зате вона добре пам’ятала й раптом попрохала:

-Еліс, а розкажи про Тома.

   Наче мені стукнули по голові, так почувалася після цього прохання. Навіть настрій різко впав і закортіло піти. 

-А хто такий Том? – одразу поцікавився Джастін, який переводив погляд то на мене, то на Вітні.

-Та-а-а! – махнула рукою. - В принципі, це не важливо.

  Не хотілося розповідати про свої драми новому знайомому. 

-Вони разом проводили час в Школі Шляхетства, а коли його всиновили, то навіть не навідався до Еліс, - швидко пояснила Вітні, хоч я і була проти.