10. Перші підозри

 Першу половину наступного дня я провела верхи на улюбленому коні. Сьогодні Графом було важко керувати, бо кінь жваво набирав швидкість і довго не міг вгамувати розбурханий запал. 

  Дістала із кишені зелене яблуко, яке тепер завжди клала в кишеню, коли йшла на прогулянку верхи, і запропонувала йому.

-Агов, любчику! Чого це ти? 

   Та кінь махав своєю привабливою рудою гривою, немов попереджуючи про щось.

-Якщо хочеш повідомити, що день видасться занудним, то я це й так знаю. Сьогодні до нас прийдуть тітоньки, яким місіс Джулія буде вихвалятися цілісінький вечір.

   Кінь у відповідь голосно фиркнув, що було дуже доречно, тому і кумедно.

-Ех, Графе. Ти мене завжди розумієш.

   Після обіднього часу дворецький впустив до будинку тітоньок, які тягли за собою онуку Бетті. 

«Гаразд, пізніше таки спробую поспілкуватися із нею», - вирішила про себе, хоча та Бетті постійно виглядала невдоволеною, що відштовхувало.

-Погода просто жах! – найперше, що сказала тітка Гвенет.

-І живете на краю Ніагарії. Не могли ближче пришвартуватися?- приєдналася її сестра.

   З парасоль гостей стікали величезні краплини, тому дворецький їх люб’язно забрав і кудись поніс.

-Обережно, цю парасолю я купувала на півдні Жандарії, - крикнула йому вслід тітка Вірджинія. – Вона із золотим напиленням. Чуєте?

   Місіс Джулія провела гостей до кімнати, де на всіх чекав щедрий стіл, від якого доносилися смачні запахи страв з пряностями.

-З самого ранку пораюсь на кухні, щоб гарно вас пригостити, - підлесливо мовила місіс Джулія.

   Я здивовано глянула на неї, бо знала, що всі страви були замовлені з ресторану.

-Нарешті дочекався зустрічі з вами, - увійшов до вітальні мій батько.

-Спенсере! - підбігли до нього тітоньки й почали обіймати. – Якби тільки наша сестра, твоя покійна матір, бачила, яким ти став успішним чоловіком. Як же Джулії пощастило з тобою.

«Пощастило, що місіс Джулія у цю мить вийшла й не чує ваших розмов, дорогі тітоньки», - усміхнулась.

  Ще на відкритті клубу було помітно, що до свого племінника тітоньки ставилися значно тепліше, ніж до його рудоволосої дружини. 

    Згодом всі повсідалися до столу й взялися обговорювати останні сімейні новини. Увесь цей час навпроти мене сиділа Бетті, яка поглядала зверхнім поглядом, беручи приклад зі своєї бабусі. 

-Спенсере, ти знаєш, що Сара втретє виходить заміж? Це сором, - забубніли тітоньки.

   Містер Спенсер махав головою і щось додавав від себе, а місіс Джулія інколи люб’язно натягувала посмішку. 

-Еліс, а розкажи про себе. Ти вже думаєш про вступ у вищий заклад? – звернулися до мене тітоньки.

-Спочатку я планувала вступ, але зараз хочу працювати у нашій стайні, - зізналася.

   Враз місіс Джулія голосно розсміялася.

-Еліс так жартує, - запевнила вона. - Звісно, їй потрібна освіта.

   На якийсь час виникла пауза.

-До речі, нами зацікавився містер Блейк, - похизувався містер Спенсер. 

-Він буде вас спонсорувати? Я чула, що він аферист, - зауважила тітонька Гвенет. – Та й для чого вам він? У вас є свій власний талісманчик, який приносить шалену удачу, - махнули на мене тітоньки.

    Не думала, що так їм сподобаюся. Це навіть підбадьорило мене та я вирішила бути люб’язнішою.

-Що ви, мої батьки багато працювали, тому «Ранчо» - результат їх важкої праці, - я запевнила гостей.

-Авжеж, дорогенька, - глянула на мене тітонька Вірджинія, а тоді  переглянулася з сестрою.

-А от кузена Неллі, з якою ви ближче спілкуєтеся, розповіла нам ще дещо, - загадково промовила тітка Гвенет.

     Місіс Джулія перестала натягувати усмішку й звернулась до мене:

-Еліс, покажи Бетті наш будинок і свою кімнату.

   Стурбована Бетті, кинувши в тарілку добрий шмат м’яса, який не встигла доїсти, невдоволено підійнялася. 

   Вибору в мене не було. Ми обійшли перший поверх і піднялися на другий.

-То де твоя кімната? – запитала гостя, на декілька років молодша від мене.

  Я провела її, а як тільки зробили крок до кімнати, Бетті гепнулася з розбігу на моє ліжко й почала на ньому стрибати, оцінюючи.

-Нічого так, - оцінила вона ліжко, яке після її візиту точно буде скрипіти.

   Я обурливо всілася на стілець навпроти, ледь стримуючи свою злість.

-Ти раніше не бувала в гостях у місіс Джулії та містера Спенсера? - запитала.

-Бувала. Вони жили в страшному гуртожитку з тріснутою стелею, тому той похід був перший і останнім. Тепер все значно змінилося.

-Так, я відчуваю гордість за своїх батьків. А якими вони були раніше?

-Бідними.

-Це я вже зрозуміла, а ще? Розкажи, чого я про них не знаю.

-Відвали від мене, Еліс. Ти мене нервуєш, - раптом грубо відказала Бетті.

    Я аж ніяк не очікувала, що вона таке скаже. Захотілося запросити до нас керівницю школи, щоб місіс Міа розповіла правила поводження у гостях. Тепер це треба було робити мені самій.

-Де твої манери, дівчинко?! Ти в моєму будинку, тому поводься відповідно. 

   Бетті дивакувато глянула на мене й уїдливо усміхнулася.

-Ти назвала цей будинок своїм? Хах! Відколи він твій? 

-Ти заздриш.

-Що-о-о?!

-У нас прекрасний будинок, мене виховують дивовижні батьки, а тепер нам належить кінний клуб «Ранчо». Я маю все, що потрібно для щасливого життя.

-Ти дурна! Не занадто для реальності все складається пречудово?

-Ні, я цього заслуговую, бо все життя була слухняною вихованицею Школи Шляхетства і вірила, що мене заберуть гідні батьки. Так і сталося.

-Мої батьки працюють так багато, що їх ніколи не бачу, - зізналася Бетті. - А твоїм всього лише пощастило. Ти ще й, мабуть, думаєш, що вони люблять тебе? 

-Так і є! - запевнила.

-Брехня! Їм платять шалені гроші, щоб вони турбувалися про тебе, Еліс!

   Як же мене роздратувала ця мала.