14. Біля прірви

-Ходімо, не бійся, - заманював Том.

-Для чого ти притягнув мене на край Ніагарії? - змучено запитала тихим голосом. - Після всього, що сталося за останні дні, мені хочеться спокою. Дарма я одразу не пішла додому.

-Ми на місці, - нарешті почула.

    Ким тепер для мене був Том? Я довірила йому свою історію, але тільки тому, що хотіла з кимось розділити хвилювання. Він все одно вже не стане для мене тим другом, яким був колись. Щоправда, з ним було якось спокійніше, бо Том все ж співчував і готовий був вислухати.

   Ми прийшли до краю величезної прірви, де Томас постелив свій джинсовий піджак, щоб можна було присісти.

-Я приходжу сюди, коли мені сумно, чи шукаю якесь мудре рішення. В цій атмосфері розум стає свіжим і завжди знаходиться відповідь.

   Томас підійняв камінець і жбурнув униз.

-У мене так зносить дах, що це не допоможе, - я дістала з пакунка пляшку вина. – А от за це дякую. Пом’яну своє тепле відношення до містера Спенсера, місіс Джулії та містера Келвіна.

    Томас співчутливо оглянув мене й підсунув ще пакунок з солодкими малиновими круасанами. Все це придбав дорогою.

-Добре, що ти прихопив і їх, бо відчуття голоду не залишає мене ще від ранку, - зізналася.

   Ми сиділи отак декілька годин і роздивлялися все, що було знизу: високу траву, на яку, здається, не ступала нога людини; дику рослинність та чагарники, що утворювали хащі; високі дерева з могутніми стовбурами вдалині. Вітер в цей час розвіював моє волосся. Пізніше він притих і разом з ним притихли мої розбурхані емоції, хоча душевну діру вже не залатати.

    Круасани на якийсь час вгамували апетит, а вино розслабило тіло. Як було добре ні про що не думати. Та мій телефон порушив спокій. Телефонували псевдобатьки, але я не мала бажання відповідати, тому збавила звук. 

  Від вина у мене завертілося у голові тоді, коли я спробувала підійнятися. Звісно, я ж ще ніколи стільки не пила. Коли це помітив Томас, він підійшов до самісінького краю з пляшкою напою й повільним струменем вилив вино в прірву. Я не заперечувала, хоча напій добре розслабляв. Згадую, як ще нещодавно ставилася до спиртного й стало смішно. Все зовсім не так, як вчили в школі. Знову!

-Це гарне місце, - перша порушила тишу. – До речі, в мене через тиждень день народження. Якщо хочеш…

-Я проведу тебе, Еліс, - вирішив він, проігнорувавши запрошення, і почав рукою вибивати піджак.

-Ні, я далі сама. 

-Зупинка по лівому боці дороги, - махнув Томі й одразу зам’явся. -Е-е… Я зробив все що міг, аби зарадити… То ти тепер вибачила мені?

   Мене вже дратувало його це бажання отримати пробачення. Я розвернулася до Тома, щоб щось відповісти - і ми випадково опинилися дуже близько. Я спокійно ще раз роздивилася друга дитинства й тоді вже  відверто відповіла:

-Хіба могло бути інакше?

***

    Я не погодилася, щоб Томас мене провів, бо твердо вирішила відвідати ще сьогодні Школу Шляхетства. Декілька ковтків вина всередині запевняли, що правду можна знайти саме там.

   Коли мене не пропустили на вході, я почала завзято вимагати, щоб до мене вийшла місіс Міа. Через декілька хвилин її таки попередили про мій прихід, тому тепер мене пропустили, але лише до неї у кабінет.

-Сподіваюся, ти мене турбуєш не через дрібниці? Я саме складаю план навчання, тому одразу до справи, бо я не витрачатиму на маячню жодної хвилини, - попередила сувора керівниця.

-Моїм батькам заплатили, щоб вони мене вдочерили. Ви до цього причетні? - запитала її.

   Моє різке питання змусило керівницю вирячити очі. Вона відірвалася від заповнення паперів на столі й збентежено гримнула:

-Що ти несеш, Еліс? І з чого ти це взяла? Твої батьки дивилися на всіх дітей під час заняття, а потім обрали тебе.

-Тобто… Ви не знали, що вони прийшли конкретно за мною?

-Та звідки вони могли тебе знати раніше? - здивувалась керівниця.

-Добре. Тоді скажіть, хто мої біологічні батьки.

    Місіс Міа схвильовано зняла окуляри.

-Еліс Стоун, от для чого вони тобі здалися? Якщо ці люди залишили тебе у школі, то вони не чекатимуть на тебе й зараз.

-Хто ж тоді висилає мені кошти?! Скажіть, що вам відомо, благаю. Це все зводить мене з розуму, - зізналася їй.

-Мені шкода, але не розумію про що ти. Твої підозри та вигадки не мають відношення до Школи Шляхетства! – гучно заявила місіс Міа.

-Я знаю, що ви маєте архів, де є всі дані про батьків вихованців, - подивилася в її очі.

-Еліс, боюся, що нічим тобі допомогти не зможу. Повір, тобі краще піти, а не вимагати від мене всіляку дурню! Містер Спенсер і місіс Джулія погодилися забрати тебе перед самим випуском – це шалена удача. Для чого все перевертати з ніг на голову, коли життя так добре складається? 

-Ви не розумієте…

-Знаєш, краще більше не приходь до школи, - суворо перебила місіс Міа та відвернулася від мене. 

   Я не витримала сказаного, тому вибігла із кабінету. Я ж провела в цій школі 18 років, а тепер мене женуть. Добре, що на шляху трапилася Маріанна. Це навіть було дивно.

-Еліс?! Що ти тут робиш? - запитала вона.

-Важливо тільки те, що хтось відсилає кошти їм всім, а я не можу нічого дізнатися, - схлипувала, стримуючи емоції.

-Кому, Еліс?

-Місіс Джулії та містеру Спенсеру, а тепер виявилося, що і містеру Келвіну. Всі близькі люди виявилися купленими. Місіс Міа відмовляється сказати, хто мої справжні батьки, а значить вона також куплена. 

  Наставниця намагалася зрозуміти мене.

-Все так складно, але ти заспокойся. Скажи, що я можу зробити для тебе? – розгублено запитала вона.

-Міс, можете проникнути в архів школи?

-Що?! В мене навіть немає ключів, а місіс Міа носить їх на величезній зв’язці постійно із собою, - пояснила Маріанна.

-Знаю. Та якщо буде нагода, то скористайтеся нею.