15. Повноліття

   Весь наступний ранок я просиділа у своїй кімнаті у навушниках. Музика – нове відкриття, що поринало мене у вигадані сценарії. Я навіть не помітила, як у кімнату увійшла місіс Джулія, яка досі сердилась на мене за ту ніч, яку провела у подруги. Хоча насправді я була з Томом у квартирі містера Келвіна, про що постійно згадувала, але, звісно, їй про це знати не варто.

-Еліс, - прочитала по її губах, після чого одразу вимкнула плеєр. – Я бачу, що ти вільна, а в нас знову накладка на «Ранчо». Можливо, хочеш провести вступний інструктаж?

   Я миттю зіскочила з ліжка та намалювала брови тупим олівцем, а заплутане волосся зібрала у хвіст.

  Очевидно, що квапилася не для того, аби вгодити місіс Джулії й не для того, щоб довести свої інструкторські вміння. Я була впевнена, що мене чекає він – Томас.

    Увійшовши швидким кроком в стайню, покрутила головою. Знайомий конюх зі шрамом пояснив мені:

-Відвідувач чекає на полі.

   Я взяла улюбленого Графа та повела до Томаса. Серце билося частіше, ніж зазвичай. Чомусь не звернула уваги на слова названої матусі про вступний інструктаж, бо його проводять тільки на першому занятті, а в Тома ж це вже мало бути друге. Та через хвилину все стало зрозуміло – мене чекав не він. Якесь неповнолітнє дівча з бантиками на голові дивилося, як я веду на поле коня й від задоволення плескало в долоні.

-Я ще ніколи не каталася верхи, а так давно хочу, - заторохкотіла вона. – Хочу! Хочу! Хочу!

   Я мовчки, картаючи себе за нав’язливі думки про Тома, провела відвідувачку на стайню, щоб пояснити техніку безпеки та все інше за схемою, яку виробили спеціальні люди. Спочатку новенькій відвідувачці було нудно, але коли прийшов час залізти на коня, то вона несамовито верещала від щастя. Швидше за все вона ще не раз повернеться, особливо після того, як я пообіцяла, що більше не буде ніяких інструктажів, а тільки прогулянки верхи.

    Повертаючись до будинку, почула голос дворецького за декілька метрів від мене:

-Зачекайте, маю для вас листа, - поквапився він до мене, тримаючи конверт. – Знайшов його нещодавно у пошті.

  Я здивовано взяла його до рук та роздивилася, а дворецький тим часом гайнув до будинку, щоб прибратися перед вечіркою. Відправника вказано не було й навіть марка відсутня, що викликало ще більшу зацікавленість. Раніше я не отримувала листів, але знала, що мого ім’я на звороті не достатньо, щоб відправити щось комусь. 

«Отже, відправник кинув лист самостійно в нашу поштову скриньку», - здогадалася.

  Обережно розірвала конверт і дістала папірчик з коротким текстом «Не шукай зустрічі зі своїми справжніми батьками!»

  «Що за дивне попередження? Чи це нахабна вимога?» - намагаюся зрозуміти, тому ще раз роздивляюся конверт.

    В мені прокинулося відчуття тривоги. Треба було обдумати, хто міг підкинути мені його, а спокійного місця за прірву, куди нещодавно привів мене Томі, вигадати просто не змогла. Хоча, можливо, підсвідомо й сподівалася його зустріти.

   Опинившись на місці, вмостилася на яскраво-зелену траву, опустивши ноги в провалля,  і ще декілька разів покрутила в руках листа, перечитала короткий текст в один рядок.

«Хто може бути зацікавлений у тому, щоб я не шукала своїх батьків? Хіба це на когось може мати вплив? Цей хтось знає, де я живу. Можливо, ми навіть знайомі», - роздумувала, після чого перебирала в голові всіх, хто міг би бути причетним. 

   Мій погляд загубився в лінії горизонту, де зустрічалися небо та галявина. Розгублена та спантеличена я довго сиділа й ніяк не могла второпати, чому мені написали цього листа. Я перебирала інформацію в своїй голові аж до рожево-оранжевого заходу сонця. Та єдиним шансом отримати відповіді могла бути тільки Маріанна, яка зможе проникнути в архів школи, якщо захоче мені допомогти. Та навіть цей лист не зупинить мої пошуки, бо теперішня ситуація, коли знаю про щедрого невідомого, який надсилає мені кошти, більше не дасть мені спокою. Твердо вирішую дізнатися правду, яка б вона не була. І байдуже, чи поповнюють картку мені біологічні батьки, чи близький знайомий,  чи хтось інший, важливий тільки мотив.  Бо все-таки є людина на цьому світі, яка для мене щось хоче зробити добре. Ми мусимо з нею зустрітися.

***

   Від сьогодні можу вважати себе дорослою. Під час викладання перукарем високої зачіски, дивлячись у дзеркало, зрозуміла, що тепер можу мати більше прав і названі батьки втратили ще якусь частинку контролю наді мною.

   Згадую своє відображення у шкільному дзеркалі перед тим, як за мною прийшли псевдобатьки. Тепер я зовсім інша Еліс Стоун: стильна, сучасна, впевнена. Замість уніформи на мені частенько сиділи нові суконьки (так хотіла місіс Джулія), хоча джинсові шорти мені подобались більше. На руках, шиї, вухах блискотіли прикраси. З того часу тільки зачіска залишалася незмінною: французькі коси, які зазвичай спадали на плечі. Та сьогодні в мене була інша зачіска. 

   Містер Спенсер із задоволенням спостерігав з балкончика, як робітники оздоблювали подвір’я: протягували по фруктових деревах дроти з рожевими ліхтариками (колір вечірки я обрала рожевий), встановлювали фотозону, розставляли гламурні столики для коктейлів. Названий батько часто зітхав, згадуючи, скільки це все йому обійшлося.

    Місіс Джулію я бачила лише на одну мить, коли вона зранку квапилася на якусь процедуру в спа перед вечіркою. Навряд вона повернеться найближчим часом.

   Я знаходилась в напрузі відколи зіскочила з ліжка, а час, знущаючись, тягнувся повільно-повільно. За короткий час до початку вечірки, таксі привезло причепурену місіс Джулію, яку було важко впізнати через надзвичайно яскравий макіяж, який змінив її природні риси. Було таке відчуття, що її обличчя було повністю стерте гумкою і намальовано якось по-іншому. Незвично дивилося й бездоганно вирівняне волосся, замість рудих кечерів. А опинившись ближче, я ще змогла роздивитися її світло-пурпурову сукню та масивні золоті прикраси.