16. Буря у будинку

  Приємно прокидатися й вдихати аромат квітів, якими застелена кімната. Відколи прокинулась в думках ще не раз пережила вчорашній поцілунок з дурнуватою посмішкою на вустах. А тоді зателефонував мій мобільний.

-Добре, що ти прокинулася, - бадьоро сказала моя найкраща подруга. - Прийшов час їхати до архіву!

-Я вже пояснила, що…

-Послухай, - перебила мене, - мій батько погодився тобі допомогти.

-Він хіба має такі повноваження? - здивувалася.

-Ніхто від цього не постраждає, - запевнила Вітні, - тому чекаю тебе біля міського Архіву.

   Мій романтичний настрій розвіявся і я чимдуж побігла до місця зустрічі. Дворецького, який саме доходив до нашого будинку, ледь не збила з ніг. Та коли прибігла до архіву, Вітні вже чекала на мене, спираючись на автомобіль.

-Чиє авто? - я поцікавилась.

   Одразу вікно опустилося і я розгледіла фізіономію Джастіна.

-Іноді беру її у батька, - гордовито зізнався він.

   Вітні махнула, щоб я залізла до автівки, а Джас тим часом вийшов з неї. На задньому сидінні лежав якийсь одяг.

-Натягуй на себе! – закомандувала Вітні.

   Хоч я і спантеличилася, але послухала її, вбравшись в сірі штани та піджак, після цього друзі сіли на переднє сидіння.

-Я декілька разів приносила обід татусеві, тому запам’ятала, куди йти. Отже, знайдеш ліфт, яким треба буде підійнятися на другий поверх, увійдеш у величезні металеві двері, пройдеш поміж столами робітників, після цього побачиш двері навпроти – це архів. Далі пояснювати треба? Ось твій бейджик, - простягнула його Вітні.

-Але на ньому написано, що моє ім’я Олівія, - показала пальцем на ім’я.

-Вона новий працівник, тому, гадаю, ніхто не знає її в обличчя, - пояснила Вітні.

-Не думаю, що твій батько пішов би на таке!

    Вітні з Джастіном переглянулися.

-Маєш рацію, але Олівія - новенька, а батько сьогодні вихідний. Головне, щоб ти зробила усе швидко.

    Джастін, погоджуючись зі своєю дівчиною, помахав головою. А я, зітхаючи, спробувала вичислити ймовірність невдачі.

-Одразу пробач, якщо щось піде не за планом, - промовила до Вітні.

-У кишені робочої форми є ключ, який відчиняє архів, - наостанок додала подруга, а її бойфренд пограв бровами.

     Без проблем підіймаюся на поверх вище та захожу до зали, де колом стояли столи. Поки що все було так, як розповідала Вітні. Та от тепер від чужих очей було нікуди дітися. Підійшовши до дверей архіву, скористалася ключем, але двері залишалися зачиненими. На собі відчула погляд чоловіка за крайнім столом, що змусило мене напружитись.

-Завжди жінкам не вистачає сили, щоб їх відчинити, - пробубнів цей працівник та наліг на масивні двері.

   Тепер вхід був вільний, але молодий чоловік не квапився повертатися на робоче місце.

-Ви ж не з цього поверху? Чому раніше вас не зустрічав? – поцікавився він.

-Я стажуюся, - пояснила із серйозним обличчям і зникла за дверима.

   Чи повірив мені він, чи пішов з’ясовувати щодо мене, залишалося тільки гадати. Мені ж тепер потрібно було якнайшвидше знайти інформацію про себе, а там вже й про біологічних батьків.

   Знайшла дерев’яну шафку з першою літерою свого прізвища й майже одразу пощастило натрапила на власну біографію. Сфотографувала те, що писалося, і повернулася у людну залу, а тоді й до друзів.

-Як все пройшло? – заінтриговано розпитувала солодка парочка.

-Змогла!

   Моє серце все ще швидко билося, від адреналіну дзвеніло у вухах. Я почала подумки читати свої дані. 

-Ось знайшла. Написано, що мою маму звати Ліліан Стоун.

-А батька? - запитала Вітні.

   Я уважно прочитала свою біографію ще раз.

-Ні слова про батька. Як таке може бути?

-Хтось міг викрасти частину даних про нього з архіву, - припустив Джастін. - Дивно, так?

   Я повернула голову до вікна й задумалась.

-Треба це обдумати. А ви зараз кудись поїдете? - запитала. - Якщо можна, то підкиньте до пабу.

-Того самого? - здивувалася подруга, яка ще не знала про  вчорашнє привітання Томаса.

  Кивнула головою. Так хотілося побачити його хоча б на мить і поділитися новиною.

***

    На щастя, сьогодні якраз була зміна Томаса, тому я підійшла до стійки й зачекала, коли він звільниться.

    Він довго не помічав мене і я задоволено спостерігала за його пластичними рухами, завдяки яким наповнювалися келихи. Потім зловила чуттєвий погляд у свій бік і, коли відвідувачів не стало, він наблизився до мене.

-Стало ніяково від того, що отак виставила тебе вчора, - зізналася йому.

   На його щоці утворилася мила ямочка від усмішки.

-То ти приймеш мою пропозицію щодо побачення?

   Я зам’ялася.

-Ще не думала про це, - так само кокетливо посміхнулась, як і вчора. 

-То чим ти так зайнята, Еліс?

-Щойно дізналася ім’я своєї справжньої матері.

   Враз його м’якість замінив серйозний вираз обличчя.

-Ти хочеш з нею зустрітися?

-Не можу сказати, що дуже хочу, бо вона відмовилася від мене… і не знаю, де її шукати…

-Розумію, - задумався Томі.

-Та я не сподіваюся з нею спілкуватися в майбутньому, лише хочу дізнатися, чи знає вона, хто може висилати мені кошти й навіщо.   

-Ти знаєш лише її повне ім’я? - перепитав Том, і я помахала головою. - А якщо у мене є один знайомий, який може знайти цю Ліліан Стоун?

-Томі, це було б чудово! – крикнула ледь не на весь паб.

-Його можна знайти у найближчому гаражному масиві, але тобі туди краще не пхатися, - загадково пояснив він.

-Чому?

-Відверто кажучи, він із поганців. Повір, його послуги дорого коштують, тому варто ще подумати. Можливо, є інші варіанти.

-Гроші не проблема, бо мені на карту від невідомого приходять чималі суми, - нагадала Тому. - Можливо, якраз від цієї Ліліан, тому хочу її знайти.

-Не надто безпечно ходити до цього мого знайомого, тому краще я піду сам, - вирішив Томас і записав на серветці ім’я моєї матері, обережно згорнув і запхав до кишені.