4. Та, що навпроти.

Mirror on the wall, here we are again
Through my rise and fall
You’ve been my only friend
You told me that they can understand the man I am
So why are we here talkin’ to each other again

(Lil Wayne ft. Bruno Mars - Mirror)

Кінець дня пройшов наче в тумані, Олівія кудись ходила, щось говорила, але усі думки були лише про завтрашню подію. Чи є вихід з цієї ситуації? - Так, просто змиритися. 

Інколи Лів здавалось, що все це відбувається не з нею. Що вона просто застрягла, наче відображення дзеркала, у світі власних жахіть. Це не її світ, а якийсь кривий, неправильний! Варто розбити прокляте дзеркало і вона вирветься на волю, туди, де тато чекає її на порозі дому з свіжою випічкою, де нема запаху лікарні, пакетів із медикаментами і людей в білих халатах...

Проте, чортове зеркало не відпускало.

Близько 21:00 Раян ледь не силою забрав її з палати батька, плануючи відвезти дівчину додому, трохи відпочити. І Лів би не поїхала, але під тиском ординатора на пару з батьком, просто здалась. Сил на боротьбу не було. 

Їхали у повній тиші, лише коли автомобіль зупинився біля заїзду чоловік заговорив: 

- Можливо ти хочеш когось запросити на ...

- На цей фарс? - закінчила за Раяна холодно.

- Лів, не варто на мене зганяти лють. - Раян говорив примирливо, але Лів бачила - він не розкаюється за свій вчинок.

- Ти правий, я сама почала цю виставу. Ти ж просто хочеш допомогти!

- Мені здалось, ми про все поговорили, Олів.

- А толку з цієї розмови?! - дівчина фиркнула і відвернулась до вікна.

- Я зранку заїду з юристом, щоб ми склали шлюбний договір. Повір, я справді щиро хочу допомогти.

Дівчина не відповіла, вона хотіла виходити з авто, коли у спину полетіло: 

- За що ти себе караєш, Олівіє?

Ліві завмерла і схилила голову. Пауза затягувалась.

-Я схожа на мазохістку? Дурниці говориш1

Раян взяв її за підборіддя, підняв голову і змусив дивитись просто в очі.

- Я не сліпий! Ти виводиш себе! Наче спеціально забуваєш про сон і їжу, майже не виходиш з палати. Ти ж розумієш, що нема потреби у тоєму перебуванні в лікарні, але майже не ходиш додому. Лікар Грегор втомився виганяти тебе, йому простіше закривати очі. То поясни мені, навіщо ти так мучиш себе?

Дівчина мовчала, прикусила губу так сильно, що відчула смак крові у роті. По щоках мимоволі текли сльози.

- Це я винна, Раян! Я настільки захопилась власним життям, настільки занурилась у нього, що пропустила момент, коли батько захворів. Приділяй я йому більше уваги, частіше приїжджай у гості...- голос зірвався і дівчині знадобилось кілька секунд, що б продовжити - можливо рак діагностували б раніше і все було по іншому!

Раян не був готовий до такої правди, він вражено дивився на Ліві, а та продовжила:

- Якби було можливо - я б забралала хворобу собі! Віриш? Готова помінятись з татом місцями! Я не витримую цього відчуття безсилля. Я боюсь надіятись, боюся планувати щось. Боюся ранків, Раян, бо можу прокинутись самотньою у цьому світі. Куди я без батька?! - голос дівчини перейшов у схлипи, вона сама не очікувала що зможе отак все розповісти. Але надто довго всі почуття Олівія носила у собі. 

Чоловік рвучко вийшов з машини і через секунду витяг з салону Лів, притис до дверки і добряче потріс  нею. 

- Не смій! Говрити! Такого! - шипів по складах. - Ніколи, Лів! Я не хочу чути, що ти готова помінятись з татом місцями! Не смій навіть думати про це! Чуєш!?

Очі чоловіка люто блистіли, руки до синців стискали плечі Лівії.

- Ти мусиш взяти себе в руки і жити! Навіть якщо Браян помре, коли б і від чого це не сталось! Ти маєш жити! Народити дітей, бавити внуків...Бо він би цього хотів! Бо це його бажання - бачити тебе щасливою! І ти не маєш права підвести тата! Браян прожив довге життя, кохав, виховав чудову доньку і він бореться. А ти?! Робиш  з себе мученицю!? Думаєш йому добре бачити кожного дня тебе такою!? Ти давно в дзеркало бачила?!

Хлопець різко відпустив Ліві і відвернувся спиною. Дівчина без сил опустилась на дорогу. Слова ординатора бичем били по запалених ранах

- У тебе є батько! У тебе є спогади про нього! А є ті, хто ніколи не знав батьків! - сказав ледь чутно, стискаючи кулаки.

Олівія затихла і здивовано подивилась на чоловіка. Вона ж нічого про нього не знає, але зараз зрозуміла, що останні слова Раян говорив про себе.

-Ставай! - рвучко підняв її  і міцно стис у обіймах. - Ти сильна Лів! Перестань бичувати себе і просто прийми невідворотнє!

- Я не готова, до того, що його не стане! - шепотіла схиливши голову на міцні плечі Раяна. - Навіть зараз, я не готова. Я розуміла, що рано чи пізно це станеться, ніхто не вічний. Але ніколи про це не думала. І хіба батько заслужив таких мук?! Він ніколи нічого злого нікому не зробив. То за що твій - а Лів знала, що Раян щирий християнин - За що Твій Бог так карає його?! Ця безпорадність - так жахливо бачити, як той , кого ти любиш так мучиться і бути не в силі допомогти! Просто бути свідком. Ненавиджу це відчуття!