Контракт на любов

8. Втрата

Якщо завтра тебе не стане- планета не стише хід
І сонце розбудить світанок і муркотітиме кіт...
Кудись спішитиме місто, литиме дощ, як з відра...
Лиш моє серце на вістрі і тиха солона вода!
Якщо завтра тебе не стане,
Сонце не згасне і небо не впАде
І навіть "надія" не щезне з плеча
Просто я стану на віки німа!
Якщо завтра тебе не стане,
Життя не зупинить свій рух
Просто у грудях більше не серце
- запалена рана і вітри ревуть!

Якщо Олівія думала, що шість місяців в лікарні були її особистим пеклом то тепер вона розуміла - найважчий період тільки починається. Боротьба втомлює коли не бачиш результату. Людина просто зневірюється і руки мимоволі опускаються. Так само вийшло і в Лівії. 

Кожного дня стан батька невпинно погіршувався. І коли вдівчина засинала з думкою що гірше нема куди – новим день показував що є. 

Прокидатись від стогону в сусідній кімнаті. Колоти знеболювальні по кілька разів на добу. Обмивати, годувати з ложечки перебитою на блендері їжею....і думати: "чому я"?!

Стримувати порив втекти з дому світ за очі. Каятись за думки про смерть, як визволення....

А ще час від часу сидіти в інстаграмі і дивитись як друзі відпочивають, подорожують, женяться і народжують дітей...і так дико та нестерпно заздрити....чи не вперше в житті. Ще вчора вона мала все, про що могла мріяти, а сьогодні навіть мріяти боїться....

І сліз просто не було. Висохли. Очі нещадно пекли, але були сухими.

А поміж тим батько марив. Ліки давали свою побічну дію. Він кликав то Олів то її матір. Згадував про друзів і роботу. Інколи грубо називав Лів і з такою силою штовхав що на животі і руках дівчини з’явились синці.

Раян лише розводив руками..... Все марно.

Ординатор як міг намагався допомогти – частіше сам сидів біля Браяна. Навіть якщо був втомлений після роботи. Допомагав по дому, обходжував Браяна,....а вночі просто обнімав без зайвих слів.

Лів поспи, Олівія ти поїла, Лівія просто зупинись і передихни...

Сварився, коли дівчина через силу намагалась перевернути батька, посадити його хоч на кілька хвилин, бо сам Браян останні дні втратив змогу рухати тазом.

А дівчина просто занурювалась у розпач. Вона мріяла прокинутись одного ранку від аромату кави, тієї, найсмачнішої, яку варив лише її батько. І зрозуміти що він здоровий. Що нічого з цього не було... Але ..

Олівія благала Раяна щось зробили, кудись їхати, шукати ще лікарів чи знову лягати у Lee Memorial. Чоловік лише розводив руками – медицина тут безсила.

Лікар Грегор надіявся, що препарати хоч трохи полегшать і продовжать життя Браяна. Марно.

Ніхто ще не винайшов ліків від онкології....люди літають в космос і пірнають у морські глибини, роблять дивовижні відкриття і фантастичні винаходи..але так досі і не змогли побороти найстрашнішу хворобу сучасності. 

Організм Браяна був надто ослаблений. Він майже перестав їсти а ті дрібні порції навряд чи могли підтримати його органи. Чоловік ще більше схуд і майже не говорив, або ж говорив нісенітниці, марив. Браян части не впізнавав доньку, а одного дня назвав її Лізі, будучи впевненим, що перед ним дружина. 

Олівія була готова заплатити будь яку суму щоб допомогти татові, але лікар Адамс лише розводив руками. Стан різко погіршився, пухлина прогресує, а організм не зможе витримати ні ще одного курсу хіміотерапії на радіології.

Бачити Браяна, завжди активного, життєрадісного у такому стані було мукою. Кому тепер розповідати про прожитий день, показувати фото, жалітись, радитись....Олівія з жахом розуміла, що залишилась сама. Одна проти цілого світу. Хто буде так піклуватись про неї і щиро любити? До кого так палко прикипить серцем вона?  Любов батьків і дітей - щось нерозгадане, за межею зрозумілого.

У рідкісні моменти коли батько приходив до тями він хвилювався про доньку. Запитував про Раяна. Про її здоров’я.... Відвертав погляд і шепотів – бідна моя ластівко. Ластівочко, Оливко....

А Олівія терла очі , які нестерпно пекли у безсилості сліз.

Найбільше дівчина боялась, що батько помре просто на руках. Це лякало її. Здавалось що зійде з розуму. Як пережити це? Як пережити день похорону? Як не кинутись у яму вслід за тим кого любиш більше за все?!

 

Браяну зранку стало краще. Він слабо і через силу посміхався попросив фруктів на обід і Лів хотіла вірити, що надія є. Цілий день вони провели поруч батько і донька. Розмовляли про минуле, про дитинство Лів і про Раяна.

- Я щасливий, Оливко, що побачив день твого весілля. Нехай викривлений, буз пишного плаття і дорогого застілля. Це не головне. Я тішусь, що поруч з тобою правильний чоловік. 

- Так, Раян ... - дівчина намагалась дібрати слова.

- Він кохає тебе. Я помітив це ще у лікарні. Його погляди, його підтримка.... яможу спокійно померти, знаючи, що ти у надійних руках.

- Тату, не смій такого говорити. Ми ще відіграємо нормальне весілля. Ти ще внуків бавитимеш!

Браян лиш похитав головою і перевів тему. Начу чув, наче відчував...

Вночі біля хворого залишився Девіс. Близько треьої ночі він тихо розбудив Олівію і вона все зрозуміла. По стиснених губах і відведеному погляді.... 

Закусила до крові губу і завила. Наче побита собака, до болі у горлі. Сльози нарешті знайшли вихід. Гіркі, гострі наче осколки. Здавалось щойно її серце розбилось і тепер ріже тіло з середини і виходить назовні сіллю зі склом.....

 

Похорон пройшов наче в тумані, приготуваннями займалась спеціально найнята фірма під контролем Раяна. Олівія ж не відходила від батька. Давилась слізьми, вила, виривалась з рук чоловіка втікаючи від уколів заспокійливого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше