10. Самотня

Самотність: місце, куди добре заходити в гості, але не жити там. (Генрі Шоу)

Через два дні почався відкат. Якщо похорони Олівія витримала, з допомогою Раяна, терпимо, лише один раз піддавшись емоціям і ледь не занурившись в істерику, то самотність молотком била в голову.

Всі страхи, горе, потрощені надії давили у грудях з такою силою, що Лів задихалась. Хотілось просто лежати цілими днями під ковдрою в тиші і повній самотності. Виключила телефон, закрила жалюзі на вікнах і просто існувала. Згадувала минуле, думала "а якби"....Якби не було. Лівія розуміла, що зробила все можливе, щоб врятувати батька, але програла. Смерті, Богу, сама собі ....

Смерть....вірна подруга. Оліві зробила ковток вина і скривилась. Ця пані завжди була поруч, з самого моменту народження. Спочатку мама, тепер батько...можливо вона, Лівія, просто проклята? Можливо це така доля - самотність? 

Чим вона заслужила таку долю? Ще нещодавно вона так запекло сперечелась з батьком і друзями, що людина сама обирає свій шлях, що ніякої долі нема. А тепер життя дало їй під дих показуючи гірку правду. Доля, злий рок, карма... 

Чим батько заслужив таку важку смерть? Він ніколи нічого злого не зробив, завжди був щирим і готовим віддати останнє, лиш би допомогти іншим. Скільки у світі покидьків, вбивці, гвалтівників.....? 

Олівія тихо вила, закривши рот подушкою і витираючи гарячі солоні сльози....Сама...Колись вони з батьком були двоє проти всього світу. Тепер вона одна. Чи зможе протистояти світові? Не зламатись? Як жити далі?

Одне дівчина точно знала - вона не готова знову переживати біль втрати, вона просто не витримає. 

Вибираючи між горем і полиновою самотністю - крще вже друге. Вона звикне. Людина до всього звикає. Omnia fert aetas animum quoque...Роки забирають все, навіть пам'ять.

Олівія не знала, що на наступиний день після того як вона сіла у таксі, Раян приїхав до її дому, що надзвонював на виключений телефон. Чоловік відкриви двері будинку своїм ключем і ледь стримав міцне слівце побачивши пусті полиці і вішаки....Втекла, навіть толком не попрощалась. Уже на виході Раян помітив невеликий конверт, але відволікся на дзвінок.

- Містер Раян ?

- Так, я слухаю.

-Мене звати Джейсон Стонг, я адвокат Олівії Девіс.

- Що сталось? - хвиля паніки захопила з головою.

- Нам варто зустрітись у зв'язку з розлученням.

-Яким розлученням? - ординатор ніяк не міг зрозуміти про що говорить цей чоловік.

- Містер Девіс. ваша дружина оформила документи на розлечення. Олівія все підписала.

Телефон з стуком впав на підогу, у голові стукотіла остання фраза адвоката...Лівія таки вирішила за них обох.

Раян не пам'ятав, як вийшов з будинку і сів у авто. Здавалось у грудях залишилась лиш вирва там, де билось серце.

Жити спогадами і вином посеред диму від цигарок. Жити минулим, витрачати на марно новий день. Порохом розвіювати всі мрії, сподівання і плани... Виявляється жити без Раяна не так просто. Бути на самоті - страшно. Тиша телефону - це страшно. Але набагато гірше коли ти маєш мобільний і маєш номер і знаєш ім'я на тій стороні...от тільки дзвонити нема кому. Людини нема. 

Переплятаючи думки у тугі клубки з двох схожих імен. Двох чоловіків, котрі були і завжди будуть найдорожчими. Один - дав життя, виростив і назавжди залишився у серці. Інший - пролетів наче комета, швидко і гучно, залишаючи по собі слід, який не стерти з пам'яті.

Олівія згадувала як незручно почувала себе у першу ніч, як було незвично зранку. Чужак. Але водночас - рідний. Чоловік, який зумів влізти у серце і тепер не давався вигнати.

Згадувала, як Раян читав казку перед сном, в одну ніч, коли Олівія не могла заснути. Про чудовий край, де живуть фантастичні тварини, світ чаклунів, королівство щасливих людей, казку про короля і королеву, котрі разом перемагають всі невзгоди. Бо є те, що перемагає всі біди і те, перед чим покоряється все на світі. Любов. 

І Олівія засинала у обіймах Девіса, забуваючи хоч на мить про всі проблеми.

Згадувала, як одного дня вони разом ішли по покупки, коли на площі біля магазину Раян помітив дивного чоловіка - він агресивно розмахував руками, кричав несамовитим голосом прокляття і направлявся просто на Олівію і ординатора. Не тому, що хотів зашкодити, просто вони опинились на його шляху. Проте Раян міцно схопив Ліві за руки і відштовхнув вбік тоді коли сам опинився просто незнайомця.

Олівія завмерла. Їй здалось, що божевільний от от вдарить Раяна. Але чоловіки просто зміряли одне одного поглядами і чоловік пішов мовчки геть.

Цей вчинок - спроба її захистити, чисто на інстинктах вразив дівчину. Раян толком не встиг навіть оцінити ситуацію як відштовхнув Ліві і сам готовий був прийняти удар. 

Або ж, коли Девіс тримав її руку у тату салоні. Лівія ледь чутно схлипувала, а під лопаткою вростала у шкіру гостра чорна вітка ліани. Раяну не подобалось таке татуювання, але Ліві неможливо переконати. Для дівчини малюнок багато що означав, а найперше - життєву силу. Ліана росте у таких хащах, а все одно вигинається, в'ється і пнеться до світла, щоб розпустити чудові квіти. 

Коли ввечір холодні пальці Раяна пробігали по листках, обводили контур малюнка, Олів здавалось її шкіра палає. Чоловік акуратно наносив Пантенол, а вона щосили відганяла з голови непристойності і ледь стримувала стогін.

Здавалось його руки випалюють на шкірі ще одне тату і його не зведе жоден лазар, його не зріжеш навіть разом із шкірою. Це тату десь дуже і дуже глибоко у тілі.

Нічне небо горіло тисячами зірок, повний місяць відбивався у дзеркалі біля ліжка....Олівія тихо плакала стискаючи у руках невеличкий кулон у вигляді ангела.

Раян приніс його над ранок, коли повернувся з нічої зміни. Невеличка темно синя коробочка була мокра всередині, а крилах ангела виблискувало кілька крапель води. Олівія здивовано зрозуміла, що чоловік встиг по дорозі не лише купити кулон, але і освятити його у храмі.