13. Лівша

I will leave my heart at the door

I won't say a word

They've all been said before

So why don't we just play pretend

Like we're not scared of what is coming next

Or scared of having nothing left..

Look, don't get me wrong

I know there is no tomorrow...*

Раян розгорнув конверт, довго вдивлявся в рядки і не міг зосередитись...Чоловік сів просто на коврик, провів пальцями по словах і зітхнув - він знав на зубок кожен рядок, кожен згин паперу і кожнісіньку букву. Скільки разів він перечитав цей лист?

" Коли ти читатимеш цей лист, я буду далеко. Спробую почати нове життя, забутись, втекти від минулого. Пишу тобі, щоб сказати те, що не встигла - дякую! Дякую, що був поруч усі ці жахливі дні. Дякую, що не дав зламатись. Дякую, що був у моєму житті. Ти брав на себе всі мої страхи і проблеми. Поруч зі мною завжди був хтось, хто завжди підтримував і захищав від усього світу. Спочатку - батько, потім - ти! Тепер, настав час вчитись жити самій, брати відповідальність. Раян - ти дивовижний чоловік! Ти заслуговуєш, щоб поруч була людина, яка кохатиме тебе, яка буде варта твого кохання. Я вірю, що твої почуття щирі і сильні, але я не готова. Я не заслуговую і ніколи не буду варта тебе. В мені не залишилось нічого, випалена середина. А  попіл не горить! Втративши батьків, я боюсь, що не переживу коли ти підеш. А це неодмінно відбудеться. Є люди, в яких у лініях на долоні записано бути самотніми. Я вирішую за нас обох, знаю. Але так буде краще, так буде правильно. Мене у твоєму житті була надто багато! 

Ти назавжди у моєму серці, Раян Девіс!

Прощай!"

Чоловік відкинув лист, наче то була отруйна змія і ліг на підлогу. Та він готовий був все життя бути стіною для Олівії! Він би ламав, перекреслював, перемальовував лінії на її долонях....А вона ...! 

Ранок в лікарні почався з сотні хворих і купи документів, як не поривався Раян відвідати Лів, зміг це зробити лише після закінчення робочого дня. 

Підходячи до дверей її палати  чоловік почув,що Лівія з кимось розмовляє.

- Він сумував за тобою, був сам не свій.

- Джейн, я не хочу про це говорити, яке це має значення.

- Має! - Раян зрозумів, що д о Олівії прийша медсестра Дженевра Мілтон, яка пам'ятала дівчину ще з онкологічного відділення і, звичайно знала про весілля.

- Тут ніхто не знає, що ти дружина Раян, але я добре пам'ятаю як все було! Тільки сліпий не міг побачити, що ви кохаєте одне одного!

- Джейн, ти просто всього не знаєш! Це довга і заплутана історія. Але, повір, Раяну я не потрібна! Ми не бачились цілий рік, мабуть у нього давно є інша.

- Інша?! Та він ходив наче в воду опущений! Він шукав тебе, чекав тебе, був готовий вбити адвоката, лиш би той сказав де тебе шукати...

- Зараз це не має значення! Вибач я втомилась.

Дженевра щось тихо пробурчала і вийшла з палати, Раян ледь встиг відійти, щоб його не помітили. Кілька хвилин постоявши під дверима, чоловік зайшов до Олівії.

Дівчина сиділа на кріслі - каталці біля вікна і дивилась на купол церкви.

- Як почуваєшся?

-  Здається після всіх цих ліків я взагалі нічого не відчуваю.

- На завтра замовлена операційна. Тобі потрібно підписати ось ці документи. - чоловік протягнув невелику папку. Руки Олівії були такі схудлі,що крізь шкіру випинались кістки.

Дівчина уважно перечитала всі документи і поставила у потрібних місцях підпис.

- Ти можеш відмовитись від моєї кандидатури, як хірурга.

- Ні, все нормально. Думаю, ти найкращий. Але, Раян, я зовсім не маю грошей. Батькова страхівка....ну я потратила її за цей рік. - Олівія намагалась не дивитись на нього, здавалось її найбільше у світі цікавить інтер'єр палати.

Раян похитав головою, він ще вчора повідомив, щоб всі чеки записували на його ім'я.

- За це не хвилюйся. Все оплачено.

- Раян, але...

- Благодійний фонд. - Девіс не хотів, щоб Олівія відчувала себе винною перед ним. - Батько про все домовився і всі витрати перекрито.

Дівчина недовірливо глянула на нього, але так і не змогла знайти слідів обману на спокійному обличчі чоловіка.

- Дякую.

- Можливо потрібно когось повідомити про те, що ти в лікарні? 

Раян боявся відповіді на це питання.

- Ти ж знаєш, у мене не залишилось близьких. Тому, ні.

Прозвучало пригнічено. Раян дивився на Ліві і не міг повірити, що за рік вона так змінилась. Здалось наче з неї витягли всю життєву енергію і силу.

- Де ти була цей рік? Я шукав тебе !

- Вчилась жити.

- Скажи, чому ти так себе запустила? Чому не пішла в лікарню? На початкових стадіях...

- Мовчи! Я не хотіла останні місяці життя проводити в лікарні! Я хотіла померти знаючи, що жила! Я бачила як мучився батько, як втрачав надію а з нею і розум! Якщо я помру, Раян, то помру знаючи, що останні мої дні були наповненні щастя! Я здійснювала свої мрії, які завжди відкладала.

- Якби ти одразу звернулась до лікарні шанси були бдуже великі.

- Лікар не Бог, кому як не мені це знати!

- Ти будеш жити! Чуєш Олівіє Девіс! - Лівія хотіла було заперечити, але чоловік не дав! - О ні, Девіс! Бо я ніколи не відпускав тебе і тепер не віддам нікому! Віриш чи ні, я відвоюю тебе у кістлявої! Тепер, коли ти поруч, я не дам тобі піти! Запам'ятай це! Ми зіграємо весілля, нормальне з білим платтям і рестораном. 

Раян не дав Олівії і слова відповісти, а одрізу вийшов з палати, залишивши дівчину сам на сам з думками.

Біля одринаторської його зустрів батько:

- Виглядаєш не важно. - чоловіки зайшли у кабінет.

- Важкий день. - Раян почав перодіватись, поки Майк робив собі каву.