Глава 11

Я ошелешую Колю сумою боргу прямо з порога.  На час навіть забуваю про дивну пропозицію Волкова. Мені хочеться влаштувати скандал, хочеться накричати на Колю, навіть вдарити його, а ще щоб він обійняв мене і пообіцяв що все буде добре.  Але замість цього він лише нервово крокує по кухні і то підносить пляшку з пивом до губ, то з гуркотом ставить її на стіл, чим шалено дратує мене.

-  Що це за відсотки такі?  Майже вся сума взятого кредиту!  - обурюється Микола, від чого його обличчя червоніє, вінки на скронях здуваються.  Я сиджу, опустивши голову, і відчуваю як все навколо пливе.  Занадто багато емоцій і потрясінь на сьогодні.

- Це ж ти з кимось зі своїх знайомих домовлявся, щоб умови були кращими, - кажу беземоційно, але з бажанням зачепити його.

Коля різко зупиняється, його погляд змінюється і стає гнівним.  Бачу, що хоче сказати щось колюче, але стискає щелепу, мовчить, сідає навпроти мене, складає руки перед собою і свердлить мене поглядом, немов я  дитина, що провинилася.

- В чию тачку ти сіла сьогодні?  - він змінює тему настільки несподівано, що я не можу стримати емоцій, тим самим видаючи своє здивування.  Щоки вспихують, а очі бігають з боку в бік, не бажаючи зустрічатися з блакитними вирами Колі.  - Що за мужик треться поруч з тобою?  - з усієї сили б'є кулаком об поверхню столу і я здригаюся.  Як ми взагалі перейшли від теми кредиту до того, що Артур підвозив мене і чому я повинна виправдовуватися?

Жодного разу не бачила Колю таким злим і зараз він лякає мене не менше Волкова.  Приводів ревнувати я йому ніколи не давала і така його реакція для мене в новинку.

- Я ...

Не встигаю договорити, як Коля перебиває мене.

- Тільки без брехні, Даша. Я вранці бачив через вікно як ти стрибнула до нього в тачку, а зараз він привіз тебе назад.

- Це абсолютно не те що ти подумав, - поспішаю спростувати його дурні доводи.  На душі стає гидко від розуміння, що він ні крапельки не довіряє мені.

- Правда?  А що ж я повинен був подумати?  - запитує їдко.

- Як ми взагалі перейшли від кредиту до твоїх дурних ревнощів?

- Дурним?

- Звичайно дурним.  Або ти думаєш що я така лукава, що живу з тобою, а на ліво ходжу з іншим чоловіком?  - сама не помічаю як заводжуся і підвищую голос.

- Ні, ти просто побачила мужика з бабками і вирішила піти від мене, - вимовляє з гіркотою, не відводячи від мене свого погляду.

- Коля, не говори нісенітниці, - весь мій запал проходить за мить.  Я втомлено тру очі, відвернувшись від чоловіка, і дивлюся у вікно. Стримую сльози, готові ось-ось скотиться по щоках.  - Це батько тієї дівчинки яку я приводила до нас, - пояснюю я.  - Їм потрібна няня і він запропонував мені місце.  Каже, я подобаюся Лізі.  Пропонував добре заплатити, але я не погодилася.  Так що можеш не хвилюватися.

- Добре заплатити це скільки?  - раптово пожвавлюється він.

Я байдуже тисну плечима, не розуміючи до чого його питання.  А ще раптом згадую інтимну обстановку в автомобілі Волкова і його збиті в кров кісточки.  Запах його парфуму досі лоскоче ніздрі, викликаючи дивне тремтіння в тілі.

- Повинно частково перекрити основний борг, але це вже не має значення.  Я відмовилася.  Може тобі піти міжміським експедитором?  - намагаюся змінити тему і відганяю від себе думки про Артура.  - Я дивилася сьогодні вакансії, платять від п'ятнадцяти тисяч, - дивлюся на нього з надією.

- Я поки зароблю потрібну суму, працюючи експедитором, ми вже на вулиці опинимося.  Уточни у того піжона яку погодинну оплату він пропонує за те щоб ти з його соплячкою посиділа.  Мені здається, потрібно вчепитися за цей шанс.  Тачка у нього ніштяк, напевно бабки гарні водяться.

Мене коробить від слів Колі, ненавиджу коли він ось так починає розмовляти.  Немов провів кілька тижнів в суспільстві нашого сусіда-алкаша Веньки.  У такі моменти, коли ми знаходимося в громадських місцях моє обличчя заливає фарба сорому за нього.

- Я вже відмовилася, Коль, - ковтаю підступивший до горла ком і відвертаюсь від чоловіка, роблячи вигляд, що візерунки на шпалерах набагато цікавіші, ніж наша розмова.

- Так набери його і погодься, - вимовляє різко, а потім пом'якшує тон.  - Дашуль, ну ти ж сама розумієш, це зараз необхідно.  Я теж влаштуюся кудись і разом ми швидко з усім справимося.  Насправді я вже навіть знайшов работу, через два дні приступаю.  Зміни нічні, але заплатять більше ніж твоїм експедиторам.

- Там ... розумієш, мені доведеться тоді жити у них по буднях, щоб ночами Ліза не залишалася одна.

- Ну ... це ... несподівано.  Але це ж не на довго?  - як ні в чому не бувало цікавиться він.

- Але як тоді будеш ти?  Та й не хочу я жити в чужому домі, - протестую, бо навіть уявити не можу як буду знаходиться в одному будинку з Волковим, перетинатися з ним вранці, користуватися одними і тими ж чашками, приймати душ там, де і він.  Все це виглядає дико і неправильно.

- Даш, це ідеальна пропозиція, погоджуйся, -  шепоче він, нахиляючись до мене через стіл.  - Тим більше мене ночами теж не буде і замість того щоб хвилюватися як ти тут одна, я буду спокійний. Місяцьок-другий і заживемо як раніше, забувши про всі ці кредити.