Глава 12

Будинок був новим.

Багатоповерхівка виглядала трохи безглуздо серед невисоких сірих будівель.  Просторий хол, консьєржка з пильним оком і тісний ліфт, в якому я задихаюся.  Я ще не добралася до квартири Артура, а вже відчуваю себе некомфортно.

Я шалено нервую, не знаю як поводитися, що говорити.  Звичайно, я і раніше частенько підробляла нянею, але мені не доводилося жити разом з одиноким чоловіком.  Чи не одиноким?  Доводиться ж йому кимось та дівчина, яка забрала Лізу з саду.

Ліфт мчить занадто швидко, хвилини, які були у мене в запасі на відстрочку зустрічі з Волковим, закінчуються несподівано і ось я стою перед дверима його квартири і  не наважуюсь постукати.

Я поправляю волосся, яке тепер здається незвично короткими, дістаю телефон щоб звірити номер квартири з тим, що надіслав мені в повідомленні Артур, і підношу руку до дзвінка.

Одне коротке натискання і я роблю крок назад.  Чомусь хвилююся так, немов прийшла на співбесіду, мріючи отримати бажану вакансію.  А ще шалено хочу втекти.  Але ноги не слухають мене, вони немов приросли до підлоги, не даючи мені піти.

Я прислухаюся, вловлюючи якісь звуки за дверима, обсмикую вниз пальто і намагаюся зобразити на обличчі хоч якусь подобу посмішки, щоб приховати свою нервозність і виглядати більш впевнено.

Клацає замок, двері повільно відкриваються і на порозі з'являється Артур.

- Доброго дня.  Радий що ти не передумала.  Проходь, - він відходить в сторону, пропускаючи мене в передпокій, я ж несміливо роблю крок вперед, з підозрою дивлячись на чоловіка.

Гублюся від того що Артур виглядає так незвично.  По-домашньому.  У кімнатних тапочках і з рушником перекинутим через плече.  Неголений, волосся злегка скуйовджене.

- Вітаю.  А де Ліза?  - питаю єдине що приходить в голову і намагаюся не сильно витріщатися по сторонам.  Не буду лукавити, мені шалено цікаво як живе Артур, але не хочу щоб він це помітив.

- У неї сьогодні заняття з карате, через півгодини поїдемо за нею, заодно подивишся де знаходиться зал, щоб потім могла сама відвозити її туди, - його голос звучить рівно і байдуже.

- Добре, - я тупцюю на місці, не знаючи що робити далі. Зняти взуття або почекати тут поки Артур переодягнеться і ми підемо за Лізою?

- Проходь, чого стоїш?  Обговоримо деякі моменти, поки немає дочки, - чоловік складає руки на грудях і дивиться на мене пильним оцінюючим поглядом.

- Так, звичайно, - поки я знімаю верхній одяг Артур зникає з поля зору і я йду слідом за ним.

З цікавістю роздивляюся простору кухню з новомодною технікою і меблями, а також Волкова, який метушиться біля плити.  Пахне якось дивно, а коли з каструлі починає витікати незрозуміла консистенція прямо на плиту, Артур починає тихо лаятися і відставляє каструлю в сторону.

- Кухня одна з моїх слабких сторін.  Хотів зробити Лізі гарбузовий суп-пюре, - кривиться він, дивлячись на жовтувату рідину.  - Мабуть, краще замовити їжу з ресторану.  Погана була ідея.  Гаразд, давай перейдемо прямо до справи.  Сідай, Даша, - вказує на стілець і я, стримуючи усмішку, сідаю за стіл, і відчуваю дивний трепет у грудях, немов саме в цей момент вирішується моя доля.

Артур витирає руки в рушник і відкидає його в сторону.  Похмурим поглядом дивиться на брудну плиту, а потім хитає головою своїм думкам і повертає до мене свою увагу.

- Отже, Даша, я підрахував, що наші з тобою так звані ділові відносини триватимуть місяці два, цього якраз достатньо щоб ти заробила ту суму, яка потрібна для оплати кредиту, - починає він.  - Удень я вдома буваю рідко, часто можу пропадати ночами, залишати дитину одну в квартирі небезпечно, тому мені потрібна няня, яка може бути доступна двадцять чотири на сім.

Він замовкає на кілька секунд, відвертається до вікна і стукає пальцями по столу, нагнітаючи обстановку ще більше.

- Ліза не проблемна дівчинка, але їй важко рости без матері, все ж я не можу їй дати повноцінну сім'ю, тому я сподіваюся ви зійдетеся і ти, Даша, будеш відноситися до неї не гірше, ніж якби вона була твоєю дочкою, - його  голос звучить суворо, холодно і серйозно.  Погляд такий, що і гадати не треба - це не прохання, це попередження.

Я мовчки киваю у відповідь, даючи знати що зрозуміла його.

- Думаю, тобі не повинно бути складно.  Я або буду залишати гроші на таксі, або сам буду відвозити вас до дитячого садочку.  Назад, принаймні, точно будете добиратися на таксі.  Погодуєш її, позаймаєшся, прослідкуєш щоб вона зібрала свої іграшки і вкладеш спати.  Нічого складного, те ж саме що ти і так робиш кожного дня в саду.  У мене тільки дві спальні, тому розмістишся разом з Лізою в дитячій кімнаті.  Там є диван, минула няня спала там.

- Добре, - подаю голос і дивуюся тому наскільки глухо він звучить.

- А тепер переходимо до найголовнішого, - його тон змінюється, стає дратівливим.  В очах ні сліду привітності, руки міцно стискаються в кулаки.  - Коли знову припре ця дама з опіки, ти повинна підіграти мені і зробити вигляд що ти моя наречена.  Багато не базікай при ній, узгодимо основні моменти на кшталт дати весілля, як довго разом.  Вона повинна побачити що Ліза росте в хорошій сім'ї і той випадок був непорозумінням.  Зрозуміла?  - питає, впиваючись в мене своїм поглядом.