Глава 14

- Чому ти не спиш?  - втомлено питає мене Артур і намагається зняти куртку.  Його рухи неквапливі, він кривиться, якби йому було боляче.

- Потрібно обробити садну.  У вас ... тебе є аптечка?

Я стривожено оглядаю обличчя чоловіка, по скроні тоненькою струйкою стікає кров і це лякає мене.

- Іди спати, Даша, я сам справлюся, - відмахується від мене Артур і проходить повз мене.

Я підтискають губи, обертаюся, дивлячись йому в спину.  Він трохи кульгає, одяг виглядає чистим, значить, на нього ніхто не нападав.  Згадую про те, що він говорив про бої без правил і серце у грудях завмирає.  Чомусь раніше я не замислювалася про наслідки його «роботи», а зараз, коли бачу це на власні очі, стає не по собі.

Волков закриває за собою двері ванної кімнати, я ж стою босоніж на холодному кахлі, не рухаючись з місця.  По тілу проходять мурашки, я обіймаю себе за плечі, розгублено дивлячись на промінь світла, що робивається з-під дверей і слухаючи шум води, а потім розвертаюся і йду в дитячу кімнату.  І справді, Артур не маленька дитина, сам впорається, а я розпереживалася дурепа.  Йому до мене взагалі немає справи.

Нічник тьмяним світлом освітлює ліжечко Лізи, я поправляю на ній ковдрочку, беру з крісла ковдру, вкриваюся, закриваю очі і намагаюся заснути.  Але не виходить.  В голові всі думки про Волкова.  Про те, що я перебуваю в його квартирі і завтра вранці ми обов'язково зіткнемося десь.  Про те, що я вперше за довгий час ночую не вдома.  І про те, що всього в декількох метрах від мене чужий чоловік.

Я прислухаюся до звуків в квартирі, вловлюю обережні кроки Артура, клацає вимикач.  Здається, він зайшов в кухню.  Потім виразно чується якийсь шурхіт і стогін чоловіка.  Цікавість і тривога перемагають.  Я накидаю на плечі халат, щільно зав'язую на талії пояс і тихенько ступаю босими ногами по підлозі.

Несміливо зупиняюся в дверному отворі кухні, впираючись долонею об край стіни.  Від виду напівголого чоловіка, з волосся якого стікають краплі води, червоніють щоки і я хочу втекти, але відступати пізно: Артур мене помічає.  Він відставляє убік пляшечку з дезинфікуючим засобом і спрямовує на мене свій погляд.  Дивиться з цікавістю, оцінююче проходиться по моїй фігурі, від чого мені стає некомфортно.  Хочеться прикритися, незважаючи на те що тканина мого халата досить щільна, щоб нічого не просвіщалося, а довжина цілком пристойно.

- Ну, допоможи раз прийшла, - з насмішкою говорить він і підносить до опухлого ока пакет з льодом, з силою стискаючи від болю щелепу.

- Так, зараз, - на негнучких ногах перетинаю відстань між нами, проклинаючи свою цікавість.  Потрібно було спати, уникаючи залишатися з Волковим наодинці.  Я ж збиралася тримати між нами дистанцію на випадок якщо він виявиться некотрльованим психом, а сама виходить в перший день порушила своє ж правило.

Я беру зі столу вату, змочую її антисептиком і підношу до разсіченої губи чоловіка.  Моя рука тремтить, дихання збивається, а запах чоловіка проникає глибоко в легені.  Я намагаюся не дивитися на його оголений торс, на висічені на животі кубики преса, на гематому, що розтеклася в області ребер, тому повністю концентрую погляд на рані.

Відчуваю що він пильно стежить за мною, від чого мої рухи стають нервовими і невпевненими.  Всі звуки навколо немов зникають.  Крім гучного дихання.  Мого і його.  А ще серцебиття.

- Ти підрізала волосся, - я здригаюся від його хрипкого голосу.  Артур ловить пасмо мого волосся і перебирає їх між пальцями.

- Так, захотілося змін, - брешу, сама ж із сумом розумію, що єдиний хто помітив ці самі «зміни» абсолютно чужий мені чоловік.

- Тобі личить, - видихає він і заправляє пасмо мені за вухо.  Цей жест здається настільки інтимним, що по всьому тілу проходять мурашки, а коліна ні з того ні з сього підкошуються.

Я помічаю його погляд спрямований в область мого декольте і розумію що край халата злегка з'їхав, оголюючи шкіру грудей.  З глибини його зіниць показується щось хиже і і небезпечне.  Простір між нами електризується і щоб хоч якось розірвати цей дивний гіпноз його темних очей, я відстороняюся і підходжу до сміттєвого відра, щоб викинути шматочок вати.

У мене до нього мільйон питань, але я не наважуюся поставити жодного.  Не сьогодні.

Я все-таки не можу втриматися, краєм ока потайки поглядаю на сидячого на стільці чоловіка.  У нього і справді прекрасне тіло.  Обтягнуті м'язами руки, широкі плечі, пряма постава.  А розпис татуювань в моїх очах роблять з нього поганого і забороненого хлопця.

- На добраніч, - вирішую все ж втекти, тому що мої думки зайшли зовсім не туди куди слід.

Спиною відчуваю на собі його погляд.  Він немов черкає по мені лезом гострого ножа, залишаючи неприємне відчуття.  Що ж, я переконалася що Артур в порядку, в тепер можна і заснути з чистою совістю. Якщо вийде.

Вранці я не відразу розумію де перебуваю, а коли спогади вчорашньої ночі вриваються в розум - щоки починають горіти від сорому.

На годиннику всього шість, але я звикла прокидатися рано, тому що до роботи від будинку майже годину їзди в пробках.  Я тихенько встаю з дивану, кидаю погляд на сплячу Лізу, дістаю з сумки свої речі, накидаю поверх сорочки халат і тихенько прослизаю в коридор.

В квартирі тихо і я рада, що зможу зібратися поки мене ніхто не бачить. Іду в бік ванної кімнати, відкриваю двері і завмираю на порозі.