Кордони твого кохання

Розділ 6

 

Ярослава

 

Довгі гудки, що доносились з мого телефону, нервували гірше за капаючу воду. Можливо, з Денисом щось трапилося? У пробці затримався, в аварію потрапив або... Напевно, щось трапилося. В іншому випадку він би точно подзвонив.

Ми давним-давно домовилися, що будемо попереджати один одного в разі якихось непередбачених ситуацій. Здається, сьогодні була одна з таких причин. Саме тому зараз я нервувала. Дуже нервувала.

У слухавці раптово повисла тиша. Я набрала номер ще раз. Після п'ятого гудка я почула шурхіт. Серце в ту ж секунду помчало в п'яти. Що мені скажуть зараз? Що взагалі в таких випадках говорять?

- Коханаааа, це ти? – язик мого нареченого заплітався та, мабуть, не міг повірити його п'яним очам. Адже саме так я була підписана в телефоні у свого чоловіка.

Шок пройшов. Настала стадія нерозуміння.

- Денисе, у тебе якісь плани намітилися? - я намагалася говорити спокійно, стримуючи в собі хвилю обурення. - Ти обіцяв ще дві години тому забрати мене з роботи, - замовкла, чекаючи відповіді.

Нетверезий язик Дениса в цей момент був звернена не до мене. Він комусь невидимому доводив, що це дзвонить його майже вже дружина і йому неодмінно потрібно було відповісти, а потім вже можна буде продовжувати.

- Уменевсенормально, - прозвучало скоромовкою, мабуть він боявся розгубити потрібні слова. - Я на базі. На базі, - він починав повторюватися. - Ми тут з новим начальством знайомимося, гик. Алекс - просто чудовий мужик. Я приїду пізніше, ник. Люблююю, цілуююю.

- Не треба, не приїжджай, - відповіла я і поклала слухавку.

Це було зовсім не схоже на Дениса, якого я знала вже кілька років. Той чоловік, з мого недалекого минулого, був відповідальним і пунктуальним, він завжди телефонував в разі якоїсь непередбаченої ситуації. Ми звикли цінувати час один одного. А також нерви і почуття.

Роздумувати на тему мого нареченого я не стала. Відганяла всі думки від себе, як настирливих мух. Що зараз дасть мені спроба розібратися в цій ситуації? Зовсім нічого. Ніякої нової інформації, крім як про чудового мужика Алекса, я не дізнаюся, тоді навіщо собі рвати серце? Завтра зможемо поговорити на світлу голову.

Я звикла мислити раціонально. Може і неправильно, зате жити так легше. Мені вже давно не дев'ятнадцять, щоб жити на емоціях.

Я сумно посміхнулася, стрепенулася та повернулася в сьогодення.

Зараз же найголовніше, що він живий і, можна зробити такий висновок, здоровий. Добереться додому, викликавши таксі.

«До речі, мені б теж пора цим зайнятися,» - подумала я, викликаючи собі машину.

 

Замовленого автомобіля довелося чекати ще хвилин двадцять, що порядком розлютило мене. І так в житті все йде шкереберть, та ще й вставати раніше потрібно, щоб заїхати до Аріши за сукнею. Всі мої плани полетіли до біса через необдуманий вчинок Дениса.

Тааак, вдих - видих. Не буду я злитися. Це зовсім не раціонально. Свої життєві сили потрібно берегти. Їх і так дочиста з'їдає робота. Що ж буде, якщо я залишок емоцій буду бездумно нищити?!

На щастя, далі думати не було часу - мені прийшла смска про те, що машина вже подана. Я зачинила робочий кабінет і спустилася вниз.

Уже в таксі я подумала, що у мене в холодильнику немає нічого крім сиру. Але сил на відвідування магазину у мене зараз не було, тому я досить швидко дісталася додому.

Вечеряти не стала.

Тільки роздяглася і лягла в ліжко, як надривно задзвенів вхідний дзвінок. Здавалося, що десь сталося якесь масштабне стихійне лихо - мелодія звучала, не перестаючи.

Я накинула легкий халатик і підійшла до дверей. Зазирнула у вічко.

Так і є. Прямо зараз за дверима була катастрофа. І ім'я моєї катастрофи - Денис.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше