Розділ 21

Алекс

Глибоко вдихнувши свіже повітря, я різко випустив його назад. Думок в голові не залишилося. Зробив ще один швидкий вдих.

- До побачення, Алексе, - пролунав біля мене голос футболіста.

- Вже йдете? - я перевів очі з нічної ковдри, щедро розшитої розсипом зірок, на Дениса.

- Так, нам треба вже додому, - погодився він, простягаючи руку. Я у відповідь потис.

Повз мене ледь помітно прошелестіла тканиною пальто Ярослава, пробурмотівши на прощання «до побачення» і навіть не кинувши на мене жодного погляда. Швидко спустилася сходами і у декілька кроків подолала відстань до своєї машини. Відразу ж зачинила двері, опинившись всередині.

- До побачення, - ще раз промимрив Мамонтов і розвернувся, щоб піти.

Я повернувся і, дивлячись собі під ноги, пірнув в послужливо прочинені двері.

У порожній ВІП-кімнаті на дивані, обнявши себе руками, сиділа Джулс. Дівчинка безперечно гарна, але... потім проблем не оберешся.

Деякий час ми ще провели в приємній напівтемряві, забравшись з ногами на диван і не рухаючись. Джулії було вже достатньо. Атмосфера і так розв'язала дівчині язика. Вона тріщала без упину, чим анітрохи не напружувала мене - я сидів, втупившись у вогонь. Вимкнув будь-який зв'язок з реальністю, абстрагувався від цієї милої базікаючої кралі. Легкий рух витончених пальчиків по моїй нозі вивев мене із заціпеніння. І якщо трохи раніше я ніяк не відреагував, чекаючи того, як відреагує Яся, то зараз я її дещо різко перервав.

- Поїхали, я тебе відвезу, - я піднявся з дивана і простягнув їй руку.

Джулс манірно засміялася і, зробивши вигляд, що не втрималася на ногах, вчепилася в мою шию.

- Джуліє, тобі недобре? - я прикинувся, що не зрозумів зовсім непрозорих натяків дівчини. - Ти що втрачаєш свідомість? Я, напевно, наберу твою маму, нехай підкаже, що робити з тобою, - я з ангельським виглядом зазирнув їй в очі.

- Не треба, - ображено надула губки Джулс. - Зі мною все гаразд.

- От і добре, - я продовжував ламати комедію. - Тоді не буду дзвонити. Ходімо.

На той час, як ми покинули це гостинне місце, біля дверей нас вже чекало таксі. Доїхали ми досить швидко.

Я весь час дивився у вікно, проводжаючи відчуженим поглядом світло-тінь майже сплячих висоток і все ще освітлених торговельних центрів.

Пару разів дзвонила настирлива Аріна. Довелося навіть тимчасово заблокувати її номер. Невже не можна зрозуміти, що якщо тобі не відповідають, це означає, що з тобою не хочуть говорити?!

Машина зупинилася біля готелю, де проживала Джулс. Я галантно подав їй руку. Погляньте, який джентльмен. Проводив її до номера, де вона завуальовано знову запропонувала скрасити її самотність. Але я, легко поцілував в щічку дівчину, що стрепенулася від цього, та просто мовчки пішов.

На першому поверсі зупинився біля входу в бар. Але не надовго. Коротка думка, короткий вдих, і я переступив поріг цієї лікарні душ.

Кивнув бармену. Отримав свою склянку і присів на високий стілець. Гарячий ковток холодної рідини немов розігрів мої думки.

Ні, швидше за все вона його кохає. Інакше - сенс? Який резон виходити заміж просто так? Час? У Ярослави його навалом, вона ж ще молода. Кандидатури немає? Це неправда, тільки кивне, і одразу ж вишикується черга. Тоді навіщо?

Я опустив руку в кишеню і витяг звідти зім'ятий листок. Поклав перед собою на барну стійку і в три ковтки допив свій напій. Розумний бармен, кинувши на мене швидкий погляд, тут же знову виник поруч зі мною.

Якийсь час я просто сидів, спостерігаючи за миготливими рухами бармена, змішуючого чийсь коктейль. В цей час доби у гарному готелі в самому центрі міста було багато відвідувачів.

Але мене не цікавили ні іноземні дипломати, що переключали свій мозок після напруженого робочого дня (а він у них однаковий - що будній, що вихідний), ні депутати, що ховалися за спинами своїх охоронців, очікуючи своїх занадто молодих дам, ні старі красуні, які мріли зустріти своїх молодих альфонсів.

Чесно кажучи, мене взагалі нічого не цікавило. Може, варто було все-таки тоді зазирнути до Джулс?! Але як подумаю, що ця лялечка потім собі в голову вб'є і буде ще завзято мене переслідувати, так зникає будь-яке бажання робити назустріч до неї хоч якісь кроки. Ні, такого головняка мені не потрібно.

Я зробив ще один ковток і перевів погляд на стелю. Цікава яка. Начебто дзеркальна, але з якимись невеликими вкрапленнями. Схоже, на переливи застиглої лави. Що ж це може бути! Мене серйозно захопила ця думка.

- Нудьгуєте? - пролунав поряд приємний жіночий голос. Невже це штучне піднебесся захопило мене настільки, що я навіть не помітив мініатюрної чарівною блондинки. Її небесно-блакитні очі дивилися на мене з цікавістю.

- Вже ні, - я змахнув листок з барної стійки і всім корпусом повернувся до потенційної нової знайомої.