Глава 4

Липень 2025 р
Настя працює офіціанткою в кафе. Її робочий день починається в 08:00 і триває до 21:00.Робота їй не подобалася, іншої вона не змогла найти. Інколи траплялось незадоволений клієнт зриває свою злість на невинній офіціанткі; забувають заплатити;не розщедрилися на чайові;деякі простягають руки. Жах! Мешкає вона вже не в гуртожитку, а знімає собі квартиру у 78-річної старухи,яка вже ось-ось доживає віка і накопичує собі гроші на чорний день.І знаєте насобирала вона вже пристойну суму .Серофима Яківна,була дуже доброю і чемною бабусею. Коли в Насті не було грошей заплатити за квартиру вчасно, та її нічого не казала. Настя цінувала це і завжди їй допомагала ,щоб вона не попросила.Її діти виїхали жити за кордон і не навідувалися до неї вже 6 років.Так і жила собі вона, всім кажучи, що помре , закопають її, поплачуть сусіди,  а діти так і не згадають. Жили вони спокійно і  мирно.
2 Липня 2025 р.
Звичайний робочий день, 7:30, Настя збирається на роботу, готує сніданок. На кухню заходить Серофима Яківна:
--Доброго ранку, Серофимо Яківно.
--Доброго ранку.
--Як ваше самопочуття? 
--Як завжди, прокинулася , і на тому добре.
--Ви як завжди.
Вони поснідали і Настя побігла на роботу.Відвідувачів було не багато, але під кінець робочого дня зайшла цікава пара:чоловік та жінка. 
--Насть, зайшли двоє, прийми замовлення,-- сказав бармен Льоша. 
--Вже іду, -- вона підійшла до них. --Доброго дня, бажаєте зробити замовлення.
--Так ,дві кави -- сказав чоловік.
Вона прийняла замовлення і підійшла до Льоші. 
--Якісь вони дивні --сказала Настя. 
-- Та чо, нормальні. Люди як люди. 
--Та ні, ти не розумієш. Подивись на жінку. 
-- Дивлюсь , і шо? 
--В неї на безіменному пальці каблучка, вона одружена.Дорога сукня відомого бренду ,яскравий макіяж, дорогий телефон,недавно вколений ботокс.
--Ну і? 
--В неї багатитий чоловік,більш за все - бізнесмен. А чоловік навпроти ,це навряд чи він. В нього на руці тату зека, кісточки на пальцях побиті, значить якась він небезпечна особа. 
-- Ну в тебе і фантазія.
--Ти дивись,вона йому якийсь конвертер підсовує. 
--Нехай підсовує, тобі що до того.Іди віднести їм каву. 
--Давай сюди,-- обурилася , що льоша не сприймав нею сказане всерйоз.Вона підходить до них і віддає їм каву. -- Бажаєте, ще щось? 
--Ні. 
Настя швиденько повернулась до барної стійки. 
--Льош ,а голос в нього такий грубий і хрипкий. 
--Насть заспокойся, давай я краще тобі кави зроблю. Не всі люди з грубим голосом ,це якісь замовники і бандити. 
--Може і так. 
--Насть, ти сьогодні що ввечері робиш?
--Я, нічого такого важливого, а що? 
--Та просто цікавлюсь, може вийдеш сьогодні, та разом погуляємо.

Настя трішки зніяковіла і на її обличчі зявилася посмішка. Раніше вона ні з ким не зустрічалася. Льоша їй був симпатичним і вона була проти його пропозиції.

--Чи ти не хочеш?

--Ні, я хочу. Але давай завтра. Завтра вихідний день і в мене і в тебе.

--Тоді я до тебе зателефоную завтра

--Дивись ,виходять...-- вона проводжала їх поглядом до самого виходу. -- Що ти казав, вибач я прослухала.

--Я кажу, що зателефоную завтра.

--Добре.

Робочий день закінчувався Настя ,збиралась додому. Тільки-но вона вийшла з кафе і недоходячи по перевулка, що в метрах 150 від кафе, її гукає Льоша :

--Насть, Настя,зачекай мене, мені з тобою в одному напрямку, зачекай мене 5 хвилин.

--Добре.

На вулиці було так тихо. Льоша затримається,його вже довго немає. Із перевулка чути чийсь голос, Насті він знайомий,вона тихо зайшла в перевулок і побачила того самого чоловіка з кафе. Він однією рукою прижав якусь дівчину до стіни, а в другій руці тримав ніж. Вона скам'яніла від побаченого. Ніж ввійшов в ту дівчину легко і безжально .Вона поступово наближалася до землі спершись об стіну, стискаючи руками рану. Вона перевела свій погляд на Настю. В її очах промовлялися німі слова «Тікай!».

Та почала обережними кроками відступати назад, але випадково наступила на пластикову бутилку. Будь-який звук,що лунав здавався голосним серед гробової тиші. Той звук , привернуло увагу чоловіка. Він дивився на неї холодним поглядом, зіжжав кулак. Поступово, крок за кроком, наближаючись до неї, він не зменшував її шанси на порятунок. Вона кинулась тікати. Через пару секунд він наздогнав її,взяв закривавлений ніж і обережно тупою стороною провів по її шиї :

-- Якщо поліція, хоч щось дізнається,то...

--Я буду мовчати, прошу вас, відпустіть мене.

Тiки він відійшов від неї, підбігає Льоша і підводить її.

--Настюш, шо він тобі зробив?

--Зі мною нічого, а ось з нею...--вона показувала пальцем у  бік місця де лежить мертва дівчина.

--Я телефоную в поліцію...

--Ні, не нада.

-- Алло, міліція, тут мертве тіло якоїсь дівчини...

Настя подивилася в сторону ,куди пішов той чоловік. Він стояв там не відриваючи погляд від неї.

Льоша не покидав Настю ні на мить .Вона сперлася йому на груди і гірко плакала. Через пару хвилин приїхала поліція. Слідчий Комаров обстежив все,допросив Настю і Льошу.Він зателефонував комусь і через пару хвилин приїхала дитиктив.Вона розтупила всіх і на пряму пішла до місця злочину. Вона роздивлялася все хвилин 20 і тільки потім підійшла до Насті :

--Мене звати Анна, я детектив і буду вести вашу справу.

--Ми вже дали свої показання слідчому Комарову -- казав Льоша.

--Дати показання мені і Комарову,це різні речі. Ану ти, да ти, -- звертається до Насті ,-- підійми голову. Так, Саш, підійди сюди,запиши у рапорт ,що це кров жертви.

--Ань, ти можеш пояснити.

--Що тут пояснювати :Настя стала свідком того, як вбивця вбиває коханку, бізнесмена.Замовником є жінка цього бізнесмена.Потім він погрожував їй і провів ножом по шиї, яким була зарізана жертва . Це було попередження. Насть, ти завжди дишишся в одну сторону, нічого не говори, просто кивни головою, якщо я права. Він зараз там? --Вона повільно кивнула головою. -- Саш бери з собою ще три машини і перекрийте всі виходи з східного перевулка, бігом. Насть, а тобі бажано зараз не повертатися додому.