3.

Радник Обсидіан чекав Агату в її королівському кабінеті. Коли вона ввійшла, кинувся до дверей, але нічого не спитав, мовчазно запрошуючи, щоб розповіла сама. Його старече чоло вкрили зморшки стурбованості, які розгладилися в одну мить, обличчя осяяло здивування, коли Агата простягнула йому аркуш з печаткою Шерла.

— Це що?

Він читав написаний текст і не вірив своїм очам. Зморшки стурбованості повернулися і стали ще глибшими.

— Ваша Величносте... Агато, — вперше за довгий час звернувся до неї не як до королеви, а як до племінниці. — Як ви... Навіщо ви це зробили?

Вона слабко всміхнулася, ватяними ногами пройшла повз і важко опустилася на дерев'яне крісло перед столом. Вся її мужність і норовливість залишилися у покоях Шерла, більше не було сил вдавати незворушність.

— Я рятую своїх людей і себе. З рабства буде простіше визволитись, ніж з тенет шлюбу... Я, мабуть, вже питала, але ви відправили гінців до Геліодора і Хризопраза?

Двоє згаданих були королями сусідніх королівств і чоловіками її старших сестер. Обидва відмовилися брати участь у поході Смаргда, але обіцяли допомогу, якщо Шерл прийде під стіни Телури.

— Відправив.

— Відправте ще по одному. Напишіть у листах, нехай поквапляться, інакше скоро Шерл візьме забагато, навіть те, що мало б дістатися їм, як чоловікам Аніти й Аделіти.

— Що ви маєте на увазі?

— Маю на увазі родючі землі у прикордонні, які батько обіцяв моїм сестрам. Шерл на них не зазіхає, якщо чесно, але моїм зятям про це не треба знати. Вони повинні прийти зі своїми арміями і допомогти. І якнайшвидше.

— Гаразд, Ваша Величносте, гінців відправлю.

Обсидіан схилив старечу голову на знак пошани, але не квапився йти геть.

— І все-таки, Агато, невже не було іншого виходу, ніж добровільно здатися у рабство?

Вона зітхнула. Потерла чоло і гірко сказала:

— Мені не пощастило народитися жінкою. Я знаю, які у Шерла на мене плани. Не стала б його рабинею, вже завтра потягнув би мене під вінець. І я не пручалася б, варто було б йому тільки приставити ніж до горла хоч когось з моїх підданих. Ставши моїм чоловіком, він отримав би законні права на трон. А це вже геть інша справа, ніж бути завойовником. Усі ці придворні щурі, які понад усе цінують звичаї і правила, в лічені хвилини перейшли б на його бік. І може, вже через два дні мене отруїли б чи зарізали, бо більше не потрібна. Чоловік чи вдівець королеви — без різниці, все одно король. А навіть якщо лишили б живою... Припустімо, шурини прийшли, розгромили армію Шерла, але сам він залишився живим, утік... Припустімо, мені вдалося вижити і залишитися тут. Щоб позбавити його будь-яких зазіхань, знадобиться розлучення. А ви знаєте, як важко його добитися від єпископів, коли ти жінка, і байдуже, що королева. Можливо, я була б прив'язана до цього варвара і вбивці ще довгі роки. А зі мною і Телура, — вона знову зітхнула і похитала головою. — Оцей аркуш про рабство можна розірвати, та й по всьому. Зі шлюбом так не вийде.

Старий радник бачив у її словах логіку, його дівчинка швидко зметикувала і прийняла ризиковане, але рятівне рішення. Проте могли бути й підводні камені.

— Але чому Шерл погодився на цей договір? Навіщо ви йому рабинею?

— Я застала його зненацька. Коли б він добре все обдумав, відмовив би. Впевнена, вже шкодує.

Густі брови Обсидіана знову насупилися.

— Кажете, аркуш можна просто розірвати... А якщо він так і зробить?

Цього Агата найдужче й боялася.

— Він варвар і бастард. Але все ж король. Тому залишається сподіватися, що людина слова.

— А коли він заподіє вам зло? Ви ж тепер у повній його владі!

— Не посміє. Принаймні поки що. Він відчуває, що з мого боку це пастка, але ще не розібрався, у чому вона. Й доки не втямить, не зачепить мене. Принаймні не вб'є. Тому нам треба виграти час і поквапити шуринів.

— Але він може скривдити вас по-іншому!

— Мені байдуже. Головне, залишитися живою і врятувати своїх людей. Чимось треба жертвувати... Я мушу грати у цю гру, доки не прибуде допомога. Принаймні трохи відволічу цим Шерла. Хоча треба буде зробити ще дещо, але це потім...

Агата підвелася і подивилася на свого дядька. Саме на дядька у цю мить, на старшого брата її матері, найріднішу їй людину, а не на головного королівського радника. У її сірих очах виступила волога, і Обсидіану стисло серце. У ці хвилини він бачив у ній ту саму добру серцем дівчинку, яку ростив, доки його шурин Смаргд займався державними справами. Мати померла при її народженні, і тоді вже неюний Обсидіан пообіцяв на її смертному одрі потурбуватися про сірооке янголятко, яке щойно з'явилося на світ.

Він турбувався, як ніколи і ні про кого. Своєї сім'ї так і не створив, тож Агата стала його розрадою. Це для усіх вона була гордою, холодною, зухвалою принцесою, якій палець у рот не клади, але він знав її іншою. Пам'ятав, як плакала, коли померло хворе безпритульне кошеня, яке підібрала на ринку. Пригадував, як потайки наказала відносити свої сніданки й вечері в дім бідної жінки, у якої було четверо малих і голодних дітей. Під час таємної вилазки у місто випадково побачила ту нужду й попросила батька-короля допомогти нещасним. Проте Смаргд відповів, що вже допомагає тим, що ухвалює правильні закони і турбується про державу, а кожного він ж не може годувати, треба, щоб люди самі заробляли. Після того Агата три місяці їла лише за спільним обіднім столом з батьком, а їжу, яку вранці і ввечері приносили у її спальню, наказувала віддавати тій сім'ї. Припинилося все, коли жінка забрала дітей і покинула місто, вирушивши кудись у пошуках кращої долі. Про той випадок знав лише він, Обсидіан, і вірна служниця принцеси. Агата не потребувала вдячності і подяк за свою доброту, просто робила, що мусила.

І ось зараз робила те, що мусила.

Перед придворними і ворогами вона не могла показати своєї слабкості, не могла стати для них легкою здобиччю. Ходила перед ними з гордо задертим носом і непробивною маскою замість лиця. Але дядечко Обсидіан, її найкращий друг і вірний радник, був єдиною людиною, перед якою не боялася виказати справжні почуття.