Королева-рабиня

5.

Агата влетіла у свої покої так, ніби за нею гналася вся армія Пеніну. Її щоки пашіли від сорому і гніву, ніздрі сердито роздувалися, а плечі тремтіли. Ще ніхто, жодна жива душа не сміла так її принизити!

Хотілося рвати й метати, хотілося помститися Шерлу тут і зараз, але від відчуття власного безсилля опускалися руки. Найдужче дошкуляло, що сцена її приниження розгорнулася на очах тих трьох нахабних пенінців. Якщо вони розпустять язики і по замку поплетуться дурні балачки, навіть вірні прибічники можуть відмовитися від неї. Сенсу підтримувати королеву, яка в перший же день кинулася в покої лютого ворога? Ніхто не розбиратиметься, для чого вона здалася у рабство і чи мала інший вихід.

Агата потерла чоло і застогнала. Хотілося спересердя тупнути ногою, як в дитинстві, і наказати кому-небудь (дядечку, няні, охороною, служниці) все виправити, зробити так, щоб було добре.

Шкода, що вона більше не дитина. І ніхто, крім неї, ситуацію не виправить.

Доведеться брати все у свої руки і діяти за початковим планом.

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, сіла скраєчку на своє ліжко, і якраз у цю мить в двері постукали тричі. Важка стулка відчинилися, в отворі показалася акуратна маленька долоня, а вже тоді сама її власниця.

Лінеїт, Агатина служниця. Це дівчисько вигадало собі ритуал — стукати тричі, спочатку всовувати у кімнату долоню, а тоді голову. Мовляв, "у покої молодої дівчини завжди треба заходити обережно", так все її бабуся говорила. Лінеїт — покоївка у шостому поколінні, прямо як Агата королева. Але як Агаті родовід не заважає приймати не по-королівськи зухвалі рішення, так її служниці родовід не заважає бути трохи пустоголовою. І її вже давно можна було б звільнити, якби ця пустоголовість не ставала у нагоді.

Ось і зараз доведеться нею скористатися.

— О, ви вже зняли верхню сукню? — здивувалася Лінеїт, зайшовши.

Агата кивнула, схилила голову і вдавано журно зітхнула.

— Можу й сама впоратися. Я тепер не королева, Лін.

— Як, Ваша Величносте?

— Хіба ти не чула? Від сьогодні я рабиня короля Пеніну.

Лінеїт опустила очі і ніяково почухала ззаду шию:

— Ну... Щось таке говорять. Я не вірила, але...

Королева-рабиня зітхнула ще журніше, голову опустила ще нижче і сказала стиха:

— Я уклала з Його Величністю Шерлом договір. Стала його рабинею, інакше б він взяв у рабство пів тисячі телурців. А ще він хотів... Ні, не зважай, не слід цього тобі казати.

— Ваша Величносте! — Лінеїт кинулася до Агати, сіла в її ногах і квапливо заговорила: — Як же це — ви пожертвували собою заради людей? Але ж рабство — це страшно, я чула, з рабами таке всяке роблять!

— Лін, не хвилюйся за мене, — лагідно урвала її Агата. — Я не могла вчинити інакше, особливо, коли він сказав, що й слуг забере у рабство, а придворних, які йому не сподобаються, посадить на палю... Ой, не хотіла ж говорити.

Вона зробила удавано великі очі і глянула на свою служницю. Лінеїт вся зблідла, сиділа з відкритим ротом, а її зіниці розширилися від страху.

— Не бійся, Лін, — Агата взяла об дві її руки у свої і гаряче стисла. — Я цього не допущу. Зрештою, це ж я винна, це через мене він тут... Вже й шкодую, що не погодилася тоді вийти за Шерла.

— Ваша Величносте! — Лінеїт ожила, в її погляді з'явилася крихта недовіри. — Це точно ви? Ви ж казали, що нізащо не вийдете заміж, особливо за нього!

Агата скрушно мотнула головою і провадила своє:

— Казала. Але що там мої бажання, коли можуть постраждати люди? Пів тисячі телурців... Усі слуги... Частина придворних... Ні, вони цінніші, — вона замовкла на хвилю, тоді до болю закусила щоку зсередини так, що на очах виступили сльози, і підняла той сльозливий погляд на Лінеїт. — Тому послухай мене, прошу тебе. У мене не так багато вірних людей, я ні на кого не можу покладатися, ти — єдина. І в мене будуть до тебе прохання, бо ж наказувати я більше не в змозі.

Для переконливості вона сповзла з ліжка, сіла на лисяче хутро, що слугувало килимом, поруч зі служницею, як з рівною. Бідна дівчина пройнялася цим поривом, стисла пальці королеви у відповідь і схлипнула.

— Ви все одно моя королева! Наказуйте, і я все зроблю!

— Ні, я прошу... Я повинна скоритися Його Величності Шерлу, задобрити його самого і його людей. Я не можу ризикувати своїми підданими... Тому потрібно, щоб пенінців пригощали якомога краще. Наші найкращі запаси вина, дороге м'ясо, риба, найкращі страви повинні бути на їхніх столах. Їхні покої мають бути чистими і гарно вбраними. Якщо вони забажають товариства жінок, і хтось з наших служниць чи інших телурійок захоче... я не заперечуватиму. Зараз напишу лист сенешалю, де попрошу його організувати все це, а ти його передаси. Не знаю, чи зможу поговорити з ним наодинці, тому покладаюся на тебе!

Лінеїт слухала з відкритим ротом, навіть не кліпала, лише кивала. Її королева кинулася до стола, вмочила перо у чорнило і кілька хвилин щось швидко писала. Опісля так само квапливо загорнула листа і не забула поставити знизу свою королівську печатку.

— Ось, тримай.

Лінеїт підвелася, її коліна тремтіли, а плечі сумно опустилися.

— Не журися, моя дорога, — Агата погладила служницю по щоці, але одразу подумала, що такий незвичний прояв ніжності — занадто, бо в очах дівчини знову мелькнула недовіра. Відсмикнула руку і сказала: — Можливо, пенінці не такі й погані. Так, Його Величність Шерл жорстокий, але королю не можна бути інакшим. Сьогодні я дещо зрозуміла... Як би мені не було страшно й неприємно, як би принизливо не було, я мушу це прийняти. Я мушу прийняти свою долю і розплатитися за свої помилки... Я була занадто гордою, — останнє вона сказала з легким смішком і сумно всміхнулася. — Тому, будь ласка, будь привітною з пенінцями, і всім іншим переказуй! Пів тисячі наших людей, усі слуги залишаться тут, усі придворні залишаться живими. Я вдячна вже й за це.

Лінеїт втерла сльозу, яка спустилася щокою, і часто закивала:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше