7.

У коридорах замку пахло сирістю. Непривітно. Шерл заклав руки за спину, йшов неквапливо і оглядався. Це місце нічим не нагадувало його палац з білосніжними стінами, мармуровими підлогами і зеленню, яка пробивається у кожне вікно. Але водночас замок Телури не так кишів небезпекою. Тут теж були зрадники, запроданці, маніпулятори. Двох ранкових зустрічей виявилося достатньо, щоб це з'ясувати. Проте у цих холодних стінах він не відчував на кожному кроці, що за ним спостерігають і полюють. Як це не парадоксально, вдома було небезпечніше, ніж тут.

Або ж просто так здавалося. Там небезпека була явною. А тут є королева, яка не хоче позбуватися влади і плете інтриги.

Він опинився у донжоні, прогулявся до своїх покоїв, а потім звернув у зворотньому напрямку, коли налетів на Агату. Вона якраз піднялася сходами і вже хотіла чкурнути, але Шерл її вчасно помітив.

— Куди прямує моя рабиня?

Агата стисла губи і покірно опустила погляд.

— У свої покої.

— Гм. Рабиня досі живе у королівських покоях... Час з цим щось зробити, — він примружився і повільно, по слову промовив: — Гадаю, у мене для тебе є більш підхоже місце.

— Яке ж?

— Яке?.. А, забув сказати. Коли рабиня хоче щось запитати, повинна попросити дозволу. "Дозвольте запитати, господарю".

Вона опустила голову нижче, щоб приховати злу складку між брів. Не спитала і не відповіла нічого, тож він продовжив:

— Що ж, якщо ти йдеш у свої покої, то я піду з тобою.

— Зі мною? Але це неможливо!

— Чому? Бо непристойно? Не хвилюйся, Агато, для рабині не існує такого слова.

Він зробив два кроки до неї, став так близько, що вона майже торкалася чолом кінчика його носа. А тоді підніс руку, легко, лоскітливо провів великим пальцем по її губах. Агата ледве стримала тремтіння від того дотику. Це все одно, що стояти перед ведмедем, який до того, як накинутись, вирішив тебе погладити лапою.

— Чи ти справді думаєш, що я робитиму зі своєю рабиною лише винятково пристойні речі?

Його голос звучав серйозно, без глузування, без натяку на веселість чи жарт.

Агата пораділа, що у коридорі панує напівтемрява і не видно її багряних щік. У Пеніні куди вільніші звичаї, ніж в Телурі, це всім відомо, але такої відкритої вульгарності вона не очікувала. Теплий подих Шерла лоскотав її скроню, і їй здавалося, що вони вже, прямо зараз, роблять щось непристойне. Щоб звільнитись, випручатись вона прошепотіла пересохлими губами:

— Я проведу вас у мої покої.

Виявилося, що йти поруч з господарем, як і попереду, рабиня теж не може. Лише позаду, тихенько, підтюпцем. І коли охоронець, який стояв на дверях, відчинив їх перед Шерлом, Агата очікувала почути, що на дверях у кімнату рабині не повинні стояти охоронці. Проте, на її подив, Шерл змовчав. Вже ступивши у розкішні покої, ніби мимохідь спитав:

— Ти довіряєш своїм людям?

— У мене більше немає своїх людей, господарю.

Вона показово покірно опустила очі, але слова прозвучали, ніби глузування.

Втім він лише гмикнув і роззирнувся, ковзнув поглядом по масивних вхідних дверях, столу, ліжку, каміну. Довше роздивлявся вузьке вікно, навіть підійшов і визирнув у нього. Досить високо.

В Агатиних покоях було багато хутра — кілька хутряних килимів встеляли холодну кам'яну підлогу, хутряні покривала лежали на ліжку, навіть на стіні висіла шкура ведмедя. У такому убранстві вся кімната здавалася теплою і затишною, не схожою на решту замку. Шерл спіймав себе на думці, що тут йому подобається куди більше, ніж у власних покоях. У них схожі смаки. Він різко повернувся обличчям до своєї рабині і встиг спіймати її задумливий погляд, яким вивчала його, доки не бачив.

— Чому ти насправді відмовила мені? — раптом спитав. — Тільки через моє неблагородне походження? Хіба стати моєю королевою — така вже й погана перспектива?

— Навіщо мені це? — випалила, не міркуючи ні хвилини. — Що мені з того? Яка користь мені з того, щоб бути твоєю королевою?

— Самого статусу тобі недостатньо?

— Бути одноосібною правителькою Телури — вищий статус. А стати твоєю дружиною означає втратити владу і втратити свою країну. Думаєш, я не розумію, яка доля мене чекала, якщо вийшла б за тебе? Не мати впливу ні на що, одна назва, що королева. Чекати тебе у своїх покоях, доки розважатимешся з рабинями і наложницями. Народжувати спадкоємців одного за одним, щоб про запас були — хтось помре у дитинстві від хвороб, доньок треба буде роздати за наречених в інші королівства, решта повбивають одне одного, борючись за трон. Народжувати одного за одним і... — вона запнулася, але договорила, — і померти при чергових пологах. Хіба не так я жила б? Навіщо це мені?

Шерл не мав, що заперечити, бо кожне слово було правдою, приблизно така доля її й чекала, як і всяку жінку, яка стане його дружиною. Ну, окрім померти. Це не обов'язково.

— Чому ти не назвала свою ціну? Хотіла залишити собі владу над Телурою, тоді...

— Ти завойовник, — Агата не стрималася, перебила, але побачивши, як недобре загорілися його очі, стишила голос: — Одруження зі мною все одно було б... м'яким завоюванням. А жоден завойовник не хоче добра для землі, яку підкорює. Думаєш, я не розумію? Не існувало б Королівства Пеніну і Телури. Існував би Пенін з невеликою провінцією Телура, в якій ти насадив би рабство, і...

— Так говориш, ніби це могло статися, але не сталося, — його інтонація стала крижаною. — Але якраз до цього йде, Агато. Так і буде, щойно я розберуся з твоїми придворними і знайду твого батька, щоб не зіпсував мені все потім.

"Не діждешся".

Вона хотіла б виплюнути йому в обличчя погрози, попередження, сказати, щоб не квапився святкувати свою перемогу, але мусила стриматися. Не попереджатиме ж вона його, що їй прийдуть на допомогу. Тому тільки й промовила:

— Я сподіватимуся на краще.

Шерл дивився на неї, примружившись, коли спитав:

— Що ти замислила? Навіщо був той лист сенешалю?