Королева в подарунок

9

Від такої нахабності я вже не тямила себе від люті. Як же так? Це мій палац, можу ходити куди заманеться, чому це хтось керує моїм домом? Батько такого неподобства ніколи б не допустив. Родерік вважає себе правителем, відволікає мене на цей відбір наречених. Доведеться з ним позмагатися за владу. Помітила як Атрей напружився та стиснув зброю у своїх руках. Тоді я вже не скупилася не висловлювання:

-  Що Ви собі дозволяєте? Невже забули - ви служите мені. Я тут головна і ніхто не може заперечувати це. За нехтування наказу принцеси звільняю вас з даної посади без права поновлення. Забороняю виконувати будь – яку роботу у палаці, а також позбавляю усіх ваших титулів. А ще - гнівно блиснула очима на очманілих вартових які здавалося пошкодували за свої раніше сказані слова, - цілий місяць проведете у в’язниці.

Навіть не задумувалася чи не надто жорстоко. За таке зухвальство мій дід, який славився своєю тиранією, вже б повісив їхні голови на високу палю, а тіла згодував птахам. Я ж повелася ще дуже м’яко і сподіваюся не пожалкую про це. Атрей звертаючись до моєї свити кивнув головою:

-         Ви чули наказ принцеси, відведіть їх у в’язницю.

Бачачи, як бунтівникам заломлюють руки за спину, все одно не могла заспокоїтися. Вони почали виправдовуватися та падати перед мною на коліна:

-  Пробачте, ми всього лиш виконували наказ першого радника. З цією плутаниною наслідування влади, поки не відбулося Вашої офіційної коронації незрозуміло хто зараз керує державою. Пробачте нам, віднині ми вірні тільки Вам.

У своєму рішенні непохитна. Жодні слова не переконали скасувати це покарання, зрештою потрібно якнайшвидше позбавитися від зрадників. Не чекаючи, поки відчинять двері, рішуче зробила це сама. На диво, вони не були замкнені на ключ, тому без стуку увірвалася у кімнату. Перед очима одразу постала збентежена постать Елеонори. Жінка підвелася з дивану та розкланялася у реверансі:

-  Ваша Високосте! Не сподівалася, що Ви прийдете. Щоб Вам не розповів Родерік – це брехня. Я не вбивала короля Теодора. Я… - помітила як на її зелених очах заблищали сльози, - я кохала його.

Так майстерно вдавати вона б не змогла. Захотілося кинутися в її обійми, притулитися до когось, хто відчуває мій біль, хто страждає та тужить так само як і я. Не вистачало батьківської підтримки. У мене навіть немає кому виплакатися, зовсім сама залишилася у цьому світі. Поборовши своє бажання холодно промовила:

-  Я хочу почути Вашу версію подій.

Не чекаючи на запрошення попрямувала до дивану та велично сіла на нього. Атрей був поруч і це викликало відчуття захищеності, хоч і Елеонора не та людина від якої могла йти загроза. Вона продовжувала стояти, її голос тремтів:

-  Коли я виходила з покоїв короля він саме збирався лягати спати. Більше я нічого не знаю і нікого підозрілого не бачила. Я дуже хочу, щоб вбивця був покараний, але на жаль не можу нічим допомогти.

-  Як доведете, що це не Ви вбили правителя?

Сталевий тон Атрея пронизав кімнату. Він звучав грізно та дзвінко, самій стало лячно від нього. Жінка понуро опустила голову:

-  Ніяк. У мене немає доказів своєї невинності, але якщо засудять мене, то на волі розгулюватиме справжній вбивця. Прошу, принцесо Арабелло, Ви ж знаєте які стосунки у нас були з Вашим батьком, я б його не скривдила.

Вірила кожному її слову, Елеонора здавалася щирою і справжньою, хотілося, щоб усі у цьому палаці були такими ж. Але Атрея її слова не розчулили:

-  Можливо король Теодор вирішив розірвати з Вами стосунки, а у такий спосіб Ви вирішили помститися йому?

Обличчя фаворитки зблідло. Бачила як їй важко, як туга поїдала зсередини. Помовчавши вона все ж наважилася:

-  Навіть якби я хотіла його вбити то сумніваюся, що у мене це вийшло б. Теодор, - одразу перелякано себе виправила, - король Теодор, був сильним чоловіком і з легкістю знешкодив би мій напад.

-  Ви могли завдати смертельні удари коли він спав.

Наполегливість Атрея дратувала, чомусь намагається довести її вину. Попри все, вирішила не втручатися, у нього на відміну від мене є досвід у подібних справах. Елеонора сумно похитала головою:

-  Володар ніколи не засинав зі мною, я завжди покидала його вночі.

-  Фаворитка володіє великими можливостями. Наприклад, може підсипати снодійне.

Цікаво як далеко зайде фантазія охоронця. Жінка доторкнулася до спинки крісла, утримуючись за нього обурливо фиркнула:

-  Тоді краще одразу отруту підсипати. Я цього не робила.

Розізлилася на Атрея, він продовжує мучити її. Збиралася накричати на нього та він здивував мене:

-  Скажіть ось що. Чому Вас за підозрою у вбивстві утримують у цих затишних покоях, в той час, як вартових, які в ту ніч не вберегли короля кинули до в’язниці?

Вона важко зітхнула та опустила очі. Бачила, як їй не просто, тому дозволила сісти. Опинившись на кріслі Елеонора зізналася:

-  Це все Родерік. Вже давно він намагається здобути мою прихильність, але я бувши фавориткою короля відмовляла йому. Тепер він погрожує мені, сказав сидітиму тут поки не стану його, а як опиратимусь – він знайде докази моєї провини й тоді на мене чекає смертний вирок. Я не можу з ним… - вона різко замовкла. Схлипуючи вже не стримувала себе і сльози покотилися рікою з її очей: - Я й досі кохаю Теодора.

Шокована новими фактами я продовжувала мовчати. Зрадлива тварина, у Родеріка ж є дружина. Це, мабуть, боляче, бути зрадженою своїм чоловіком, своїм коханим. Мимоволі поглянула на Атрея, добре що ніколи не дізнаюся як це, адже вийду заміж за байдужу мені людину. Мовчав і голова моєї охорони який пильно дивився на жінку. Не витримавши, я перша порушила тишу:

-  Не переймайтеся, я дозволяю Вам вільно пересуватися палацом. Віднині Родерік забуде про свої непристойні пропозиції й більше не дійматиме Вас. Я знаю – у тому що сталося Вашої провини немає.

На обличчі Елеонори помітила полегшення. Я підвелася та направилася до виходу, але жінка зупинила мене рукою:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше