Королева в подарунок

66

Я ліниво поправила сукню та байдужим голосом заявила:

- Заспокойся, Лестере. Навіть рада, що ти прийшов саме у цю мить, нам вже давно потрібно відверто поговорити. Я хочу розлучення. Завтра прибуде єпископ, моє клопотання у нього вже є. Що ти хочеш, щоб мене відпустити? Назви свою ціну.

Ця показова байдужість далася мені важко. Всередині все тремтіло від емоцій та хвилювань, а коли почула погрози у бік Атрея, то почала боятися ще більше. Знаю – Лестер здатний виконати їх і весь час я випробовувала його терпіння, ризикуючи життям коханого. Геллман насупив свої широкі брови:

- Напевно ти забула, що носиш під серцем мою дитину. Нас не розлучать і єдине чого я хочу - це бути королем. Як бачиш моє бажання здійснилося, тож тобі мене не переконати.

- Це не твоя дитина. Ця маля моє й Атрея, він справжній батько.

Не знаю звідки взялися сили, щоб впевнено брехати про таке. Лестер похмурнішав. Насупив брови і його голос грізно наповнив спальню:

- Aх ти ж шльондра. Ти цього не доведеш, офіційно це моя дитина і я не відмовлюся від неї.

Коханий стиснув руки в кулаки та зробив крок назустріч Лестеру. Я змушена була встати й однією рукою перехопити його долоню, а іншою підтримувати сукню. Боялася, що Атрей не стримається і вдарить короля, а у такому випадку буде офіційна підстава для його покарання. І хоч я всіляко захищатиму свого охоронця, проте Родерік на таке не заплющить очі. Коханий ненависно дивився на свого супротивника:

- Не називай так Арабеллу. Якби ти її не змусив, то вона б ніколи не вийшла за тебе заміж і не була твоєю. Більше тобі не віддам свою кохану. Ти не зможеш нас розлучити, тож навіть не намагайся.

Войовничий вигляд промовисто підтверджував його слова. Лестер трохи подумав і звернувшись до мене, зрештою промовив:

- Добре, домовимося. Ти визнаєш дитину моєю, а після її народження зречешся влади на користь юного спадкоємця. Я стану його регентом і не помічатиму твоїх стосунків з цим пройдисвітом.

Мабуть, це найкраща пропозиція яка могла пролунати з вуст Лестера. Але віддати владу в руки Геллманам не готова. Вже краще б дядько керував країною, так принаймні правила наша родина. А що тепер? Мій батько сильно розчарувався у мені, якби побачив, що я накоїла. Стала рабинею у власному домі та віддала правління державою хижим шакалам. Не можу погодитися на таке. Поки я обдумувала цю пропозицію Атрей уже плювався отрутою:

- Я не віддам свою дитину тобі. Не буду жалюгідним коханцем, не ділитиму Арабеллу з тобою. Я хочу стати її законним чоловіком. Якщо бажаєш влади, то обирай собі будь-яку посаду.

- Мене не цікавить твої бажання. Я залишуся королем і це не обговорюється. Був надто добрим до Вас обох, але сьогодні всі перемовини закінчилися. Я терпів до останнього, але Арабелло, ти сама винна у тому, що я зроблю. Зрештою, якщо ти не виконуєш умови договору, то і я цього не робитиму. Насолоджуйтеся, це остання Ваша ніч.

Проказавши таку гучну заяву він пішов, залишив нас удвох. Я розгубилася, навіть не знаю радіти чи ридати. Його погрози не пусті балачки й це вселяло величезний страх. Знати б тільки що саме він задумав. До серця підкралася тривога за коханого. Лестер вже не раз погрожує його вбити. Атрей підійшов до мене та присів на підлогу, турботливо взяв мої долоні.

- Ти як? Не сердишся, що вирішив за нас обох? Не зможу бачити як моя дитина називає його батьком, а ти чоловіком. Завтра Вас обов’язково розлучать. Я прилюдно визнаю це маля своїм, тож єпископ не зможе відмовити.

- Ти розумієш яка це ганьба для мене? А якщо народиться світловолосий хлопчик, що тоді?

- Байдуже. Ми будемо уже одружені.

Наче для того, щоб усі думки втекли з моєї голови, він подарував моїм вустам запаморочливий поцілунок. Не могла більше сперечатися з ним і піддалася його чарам. В цю ніч ми жадібно насолоджувалися одне одним. Поруч з ним зникли усі турботи, страхи та переживання. Його обійми кращі за найм’якішу подушку, в них затишно і зручно, здається я захищена від усього світу.

На світанку прокинулася від шурхоту Атрея. Він одягався і здається, навіть не помітив мого пробудження.

- Кудись ідеш?

Коханий різко розвернувся та застібаючи манжети на рукавах білої сорочки, сумно посміхнувся:

- Так, є справи. Маю посилити нашу охорону, вчора вартові відчинили двері Лестеру, хоча я наказував цього не робити. Поки не закінчилася зміна з`ясую чому так сталося. Не хотів тебе розбудити, гадав встигну повернутися до твого пробудження.

Він підійшов та щедро зацілував моє сонне обличчя. Відхилився та тихо прошепотів:

- Спи, я скоро прийду.

Піддаючись його наказу заплющила очі та поринула в сон. Прокинувшись, відчула, що ранкова нудота ніде не ділася. На додачу ще й боліла та злегка паморочилася голова. Вагітність – це не так просто, як я гадала. Зусиллями Емберлі була одягнута та причепурена. Якесь тривожне передчуття турбувало мене, на душі з'явилася безпричинна туга. Звичайно, я хвилююся перед зустріччю з єпископом, але ж не настільки, щоб через це так рвало моє серце.

- Атрей ще не прийшов?

На моє запитання камеристка злегка посміхнулася:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше