68

Арабелла Абрамс

- Ні, коханий, отямся. Подивися на мене – не усвідомлюючи всього, що відбувається навколо, термосала Атрея за плечі та намагалася привести його до тями. Він лежав з напіврозплющеними очима і здається не дихав. Ні, тільки не це. Не можу втратити єдину людину яка мені дорога, не можу втратити коханого. Я так довго мріяла про наше спільне майбутнє і тепер, коли залишилося зробити один крок, доля ніби жартує та забирає його в мене. Наче їй не вистачило всієї моєї сім`ї.

Здається, мою душу розірвали на шматки. Не тямлячи себе від горя впала на його непорушні груди. Я не плакала, ні, я ридала. Сльози нестримними потоками лилися з моїх очей, а тіло трусилося. На залишки моєї покаліченої душі немов поклали важкий тягар, який своєю ношею душив мене. Всередині мене все кричало та вило від безпорадності. Невидимий вогонь спопеляв моє тіло і я хотіла померти разом з Атреєм. Навіщо мені життя без нього, життя, у якому я зовсім сама? Щось закололо у животі, і я згадала про дитину. Нашу дитину. Він був впевнений, що вона його. Як же хотілося, щоб це маля і справді було частинкою мого коханого. Не хотіла вірити в те, що людина яку я кохаю мертва. Надія слабкими іскрами ще жевріла у моєму серці.

- Атрею, вставай! Я наказую тобі. Ти не можеш так зі мною вчинити, не зараз. Не залишай мене, якщо тобі судилося померти, то забери мене з собою. Чуєш, я кохаю тебе.

Відчула на своїх плечах сталеву руку, яка міцно стиснула мене. Почувся зарозумілий, злий та ненависний для мене голос:

- Ходімо, Арабелло, ти не при собі. Досить говорити дурниці.

Моїм тілом одразу пробігся холод, його рука, наче створена з тисячі крижинок, неприємно заморожувала шкіру. Різко розвернулася та поглянула в очі Лестеру, вбивці мого коханого та моєму кату. Знаю – це він забрав життя в Атрея, може не особисто, але точно цьому передував його наказ. Цей негідник таки виконав свої погрози. Не стримуючи своєї ненависті різко стала на ноги й кинулася до нього з кулаками:

- Ти. Це ти його вбив, нікчемний виродку. Ти забрав Атрея в мене.

Гамселила груди Лестера поки він не перехопив мої руки та не штовхнув на траву на яку впала. У голові закрутилося, весь світ пішов обертом. Чоловік зневажливо наказав своїм охоронцям:

- Допоможіть королеві підвестися і ведіть за мною. Якщо опиратиметься, застосуйте силу.

- Нікуди я з тобою не піду. Вбивця. Ненавиджу тебе.

Лестер впевнено крокував до палацу, а його вірні пси підійшли до мене. Двоє охоронців схопили мої руки та підняли на ноги. Невже я стала рабинею Лестера? Атрея немає, щоб мене врятувати. Немає. Свідомість вперто не бажала в це вірити. 

- Не чіпайте її, негайно відпустіть королеву – крикнув Філіп та оголив свого меча. Мої охоронці наслідували його прикладу. Лестер зупинився та розвернувся:

- Нечувана дурість. Бачу ти такий же нерозважливий як твій брат. Усі, хто наважиться повстати проти мене будуть мертві, тож наполягаю не заважати її Високості йти куди їй велено.

Дратували його накази. Він присвоїв собі владу, яка належить мені, а найгірше те, що ці покидьки йому сліпо підкоряються. Не витримала такого зухвальства:

- Я не твоя полонянка, і не твоя власність, Лестере. Ти забув, я королева. Заберіть від мене свої руки.

- Що ж, ти сама обрала цей кровавий шлях. Знешкодьте всіх, хто наважиться вам зашкодити. Філіпа не вбивайте, хочу особисто з ним поквитатися. До речі, Арабелло, як ти житимеш з тим, що погубила двох братів? Двох синів забрала у матері? Пропоную тобі піти зі мною добровільно, тоді я збережу йому життя.

Ніби випробовуючи серйозність намірів моїх охоронців, неспішним кроком вирушив вперед. Вартові грубо потягнули мене за собою. Філіп замахнувся мечем та хотів накинутися на них. Прибічників Лестера більше ніж моїх, і нарешті в мені прокинувся голос розуму. Зрештою, розмова з цим вбивцею неминуча, він має бути покараний. Намагалася заспокоїтися та заховати свої сльози глибоко всередину.

- Гаразд, я піду, але сама, не смійте чіпати мої руки. Філіпе, потурбуйся про Атрея, допоможи йому, вилікуй його для мене.

Вважала, це найкращим рішенням. Судячи з вигляду мого регента, він не дозволив би моїм охоронцям супроводжувати мене. Йшла слідом за Лестером. Байдуже куди він мене веде, так само як і байдуже, що зробить зі мною. Втративши Атрея, втратила частинку себе. Здалася, не маю сили більше воювати. Насилу стримую свої сльози, не хочу, щоб цей вбивця бачив якого болю мені заподіяв. Він обов’язково заплатить за все, що накоїв, відтепер житиму заради дитини та помсти.

Непомітно для мене ми зайшли у маленьку кімнату над вежею. Не розумію чому ми тут, проте мені все одно де проявити свою злість. Ми залишилися вдвох у цьому тісному приміщенні, де з меблів лише вузьке ліжко та стіл з єдиним стільцем. Лестер задоволено зміряв мене поглядом:

- Я попереджав тебе, Арабелло, але ти вчинила по своєму.  Провина за смерть Атрея на тобі. Маєш відповісти за скоєне, тож відтепер сидітимеш тут завжди.

- Ти не можеш мене ув’язнити. Тобі не дозволять, люди цікавитимуться де я поділася.

- О, можливо, світські зустрічі та бали дозволю тобі відвідувати, якщо, звичайно, будеш слухняною дівчинкою. Проте, знаючи твій норов, мабуть, ти звідси ніколи не вийдеш. Не варто зі мною жартувати та випробувати моє терпіння. Я, за сприяння батька, успішно позбувся усіх твоїх наречених. Спочатку Метью – я підговорив Сибілу, що вона йому подобається, а цей ловелас не вистояв проти чар твоєї сестри. На диво, з неї вийшла відмінна звабниця. Коня Освальда покалічили мої люди, я повинен був виграти ті перегони, старому просто не пощастило. Ставка Гарі, її теж спровокували. Він так спіймав азарт, що навіть не зрозумів у яку мить зіграв на тебе. Баджару вистачило сказати декілька уїдливих словечок і він сам відмовився від тебе. Квентін такий жалюгідний, що я навіть не намагався його позбутися, хоча і для нього дещо вигадав. Але ти вперто не хотіла виходити за мене заміж. Поява Йєна усе зіпсувала. Через твою пиху він помер. Мені довелося вбити його, задушити так само як задушили короля.