Королівська кров

Глава 14

Я дуже сподіваюся, що все ж Зак вирішить залишитися в Академії Непростих. Якщо він планує працювати з королівською родиною Валорії, то краще йому зосередитися на іспитах. Вже виходячи з зали, я побачила, що Грегорі когось чекає. Він виглядав досить розслаблено, притулившись до стіни. Ще й ця його легка посмішка. Дивно, адже Аларік вже давно пішов. Може ще когось? Якусь дівчину? І він збирався побути з нею? Чудово просто. Якийсь маленький жучок ревнощів в мені прокинувся та почав підкидати нові ідеї. Так, спи дорогенький, це ж всього лише Грегорі Аркан. Хлопець, що раніше тебе дратував. Раніше, підказав він мені, до канікул. Потім все змінилося, адже ти дізналася його ближче. Та почуття так швидко не виникають. Тим паче до таких самозакоханих хлопців. Принаймні я намагалася переконати себе в цьому. Бо якщо це буде невзаємно, я не хочу страждати. Але, як виявилось, він чекав на мене.                                                                                                                       

- Амеліє, можна тебе на декілька хвилин? - врешті сказав він. - Якщо в тебе ніяких планів немає, звичайно.                                                                                                                                                          

Я подивилась на Ілларію, яка йшла за руку з Беном. Вони про щось мило перемовлялися, не звертаючи увагу ні на що. А хіба могло бути інакше? Вона ж тепер постійно ж з ним. Це її хлопець. Пари й так завершились, а сидіти та дивитись на те, як вони постійно цілуються та обнімаються - якось не дуже. Та й самій бути в кімнаті мені не хотілося. До речі Себастьян та Ізабель все ж розказали усім про свої стосунки, а тому вони такі були не єдині. Провести час з Грегорі було не так вже й погано, тому вибір очевидний.                                                                                                                                              

- Добре. - сказала я.                                                                                                                                           

- Але давай підемо кудись звідси, бо якось атмосфера не дуже. - сказав Грегорі.                                       

Хлопець посміхнувся, а потім пішов до виходу з Академії. Мені ж лишилось топати за ним, плутаючись у своїх думках. Що ж він такого хотів мені сказати? Ще й не для зайвих вух. Скоріш за все розповість про те, що йому хтось подобається і попросить пораду. Хтось інший, а не ти, зловісно підказав мені голос. Як же хотілося його стукнути, але це не можливо. Ми вийшли на вулицю, і знову цей сад. Ну невже тут якесь магічне місце, куди всі стікаються на розмови? Чи це така особливість лише нашого курсу?                                                                                                                                                                  

- Ну, і що ти хотів? - спитала я. - Це щось настільки страшне, що ти так хвилюєшся?                            

- Я хотів просто поговорити з тобою. Наодинці та в чудовому місці. - тихо сказав Грегорі. - Побути з тобою.                                                                                                                                                                 

- Тільки не кажи, що ти в когось закоханий. Я не хочу слухати про чудову дівчину, яка так мило тобі посміхається. З цим краще звернися до Ілларії. - простогнала я. - Якщо так, то це весна впливає на всіх?                                                                                                                                                                   

- Ну, ти маєш рацію, зараз таки весна. Тому тут все абсолютно точно. - розсміявся хлопець. - Але от в одному ти все ж помиляєшся. Мені подобається не якась інша дівчина. Я маю почуття до тебе, Амеліє. І вони досить сильні.                                                                                                                                           

Мені зараз просто почулося? Я справді можу подобатися Грегорі? Ні, я сподівалася на це та й Ілларія про це не раз казала, та не вірилося до останнього. Він же і справді викликав в мені невідомі почуття, а тепер, коли вони взаємні, щось дивне почало відбуватися всередині. якась незрозуміла ейфорія та тепло.                                                                                                                                              

- Я розумію, що може ти не захочеш навіть говорити зі мною, але... - почав він.                                       

- Ох, заткнися та просто поцілуй мене. - сказала я, перервавши Грегорі.                                                 

Не ставши чекати його реакції, я притягнула хлопця до себе та поцілувала. Потрібно інколи брати ініціативу, аби бути щасливою. Неймовірні відчуття. Ніби спало те напруження, що жило в мені з моменту нападу. Це було так...приємно. Може, і варто щось з ним спробувати. А я ж так скептично ставилася до інших парочок.                                                                                                                         

- Як мило. Це місце поцілунків вашої Академії? - почувся голос. - Треба буде запам'ятати, адже хто знає, що на мене чекає тут.                                                                                                                             

Відірвавшись від хлопця, я обернулась. І це був Зак. Ну чудово просто, я ж так сподівалася, що він не приїде сюди...                                                                                                                                                 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше