Пролог

Я завжди мріяла стати воїном. З самого дитинства мої прийомні батьки готували мене до цієї ролі. Але життя вміє підкидати сюрпризи. Виявилося, що я зникла принцеса — Дарсана Драгомір. І згодом я маю посісти трон Валорії. Мій брат Аларік, рідний син молодшої сестри мого батька, з радістю уникнув цього. Але тепер моя черга...

Мені вдалося з часом прийняти це, однак легше не ставало. Я боялася прийняти неправильне рішення, адже від мене залежатиме майбутнє королівство. Ні, мені подобалася моя родина та народ, проте це занадто важко. Я б справді хотіла хоч ненадовго повернути той час, коли найголовнішою мою проблемою було вивчення нового прийому, аби не вирізнятися серед інших в Академії Непростих. Я не знаю, що зі мною підбувається.                                                                                                                         

Важко було вивчити всі ці правила, запам'ятати особливості кожного народу та розвивати свої дипломатичні навички. В будь-якому разі в мене буде ще дуже багато часу, адже батьки передадуть мені трон років через вісімдесят.                                                                                                                     

Та тепер я маю думати не лише про себе. Рятує підтримка близьких людей та Зак, але все частіше я задумуюся про те, як склалося все, якби мої батьки не були королем та королевою. Та цього ніколи не станеться...                                                                                                                                                         

Чи все ж наші думки матеріальні? І моє життя справді скоро зміниться? Я навіть боюся подумати про це...