Глава 2

Нарешті вихідний, про який я так довго мріяла. Я могла просто навіть не думати про те, що зараз має бути чергова зустріч, адже всім потрібно про щось поговорити з принцесою Дарсаною. Інколи мене це неабияк дратувало, хоча я справді намагалася сумлінно виконувати свої обов'язки. Хотілося би більше свободи. Але як каже моя мама, це зараз важко, а потім вже якось звикнеться. Хоча я знаю, що вони досі з татом можуть втекти кудись на день, аби побути разом. Здається, вони навіть рахують дні до моєї коронації, адже зможуть нарешті видихнути з полегшенням. Та ще часу досить багато, тому доведеться потерпіти. Але я не думаю, що вони проти, адже мамі з татом подобається їх роль. Короля та Королеву обожнює народ, і це не може не радувати. Аби лише в нашому світі було більш безпечно...                                                                                                                                                        

А ми ж вже підійшли до будиночку Крістіни та Пауелла. Він розташовувався неподалік від палацу, майже біля самого лісу. Тут було настільки мило та затишно, а ще пахло жасмином навіть. Вони справді постаралися, адже виглядало все просто неймовірно. Колись я мріяла, що буду жити в саме такому. Але тепер моїм домом став палац, і все кардинально змінилося. І я справді вважала те місце своїм домом. Однак інколи так хотілося втекти від усього цього та просто жити звичайним життям. Інколи я навіть мріяла, що ми з Заком стаємо простими воїнами та захищаємо рідну країну від небезпек. І наше життя пройде хоч і неспокійним, проте досить звичайним та щасливим. Хоча бути принцесою теж не найбезпечніше заняття. Та мені треба радіти, адже життя в мене і справді дуже хороше.                                                                                                                                                              

- Нарешті ви вибралися до нас. - посміхнулася Крістіна, ставлячи на стіл якісь смаколики. - Я розумію, ви вже маєте певні обов'язки, проте й про мене не варто забувати.                                                             

- Так, хоч відпочити тут зможете. - підтримав Пауелл свою дружину.                                                            

Вони зіграли весілля не так давно, проте я бачила, як сильно люблять одне одного. Однак я досі не розуміла, чому Крістіна вибрала тоді саме Натаніеля? Ні, якби вона цього не зробила, то Зак зараз би не сидів зі мною. Але ж поряд був такий неймовірний чоловік, що кохав її сильніше за все на світі. А вона ніби не помічала. Потім були довгі роки переховування в якості директора Королівської Академії. І лише Пауелл знав про все та підтримував жінку. Він був життя готовий віддати за свого коханого ангела. І от тепер вони, нарешті, отримали шанс на спокійне життя. Я була справді щаслива за них, адже і Зак міг отримати сім'ю. Хоча йому досі було важко змиритися зі смертю батька. Та все ж хлопець впорався.                                                                                                                                             

- Дарсана, як ти справляєшся з усім? Виходить? - поцікавилася Крістіна.                                                   

- Та по трохи, але я поки не роблю дуже суттєвих успіхів. Все ж з мене виховували воїна, а не королеву. - посміхнулася я. - Батьки досить сильно допомагають. Якби не вони, я би точно не впоралася з усім.                                                                                                                                                

- Ну звичайно, це ж твої батьки. Вони завжди будуть поруч. - посміхнулася жінка.                                  

І я справді в це вірила, адже хотілося, щоб саме так життя далі і склалося. Однак в нашому небезпечному світі можливе всяке. Так, деякий час ми нічого не чули про Легіон, проте він все ще складав небезпеку. Але найголовніше - ми так і не знаємо, хто їх лідер. Мета доволі чітка - захопити владу в усіх тридцяти п'яти світах. А от що стосується іншого... Навіть зараз я не могла перестати про це думати, хоча в мене вихідний. Я боялася за свій народ, адже тепер відчувала певну відповідальність. Я справді зараз намагалася розслабитися, і в мене це майже вийшло. Ми просиділи в Крістіни до самого вечора, а тоді поспішили попрощатися. Ми йшли вже близько п'яти хвилин, але зараз рухалися в протилежну столону від палацу. Я не розуміла, що зараз відбувається, але повністю довіряла Заку, тому і не хвилювалася. І справді все сталося так, як я навіть і не могла мріяти. Ми опинилися біля скелі Мортіус, одного із найгарніших місць Валорії.                                                             

- Там, на вершині, на тебе чекає сюрприз. - посміхнувся він. - Варто лише туди дістатися.                      

- І як ми це зробимо? - не зрозуміла я. - Я знаю, що ми не втомлюємося, але це буде досить довго. Навіть з вампірською швидкістю.                                                                                                                  

- Ти забула, хто твій хлопець?                                                                                                                          

Раптово з-за спини Зака з'явилися два величезних крила і він притягнув мене ближче до себе. А тоді ми злетіли. Інколи я і справді забувала, що він ангел. Все ж він настільки вміло навчився її приховувати, що продовжував це робити навіть тоді, коли й не потрібно. Але це неймовірне відчуття польоту змушувало викинути всі думки з голови. Інколи я мріяла про крила, адже це дозволило би мені відчути свободу. Однак це неможливо, ми давно їх втратили.                                                                   

І хоча й позбулися неприємних речей, та інколи мені здається, що краще би лишилися ангелами. Все ж частина нашого прокляття залишилася у вигляді спраги крові, яку ми хоча б могли контролювати. Але я забула й про це, коли ми опинилися нагорі. Тут був своєрідний пікнік лише для двох. Ще й відкривався чудовий вид на палац та місто. Все ж в мене дуже гарна країна. А хлопець... Хлопець просто неймовірний. Він бачив як сильно я втомлююся, а тому вирішив допомогти розслабитися. І я справді це цінувала. А ще кохала Зака, що став невід'ємною частиною мого світу...