Королівський обов'язок

Глава 3

Ми повернулися якраз вчасно, адже сьогодні в нас мала бути родинна вечеря. І, звичайно, тут був присутній Зак. Все ж тепер він став частиною нашої родини. З недавніх пір і Маркус, мій прадід, нікуди не їздив, а займався лише військовою справою у Валорії. Він навіть почав вчити Аларіка цій справі, адже хлопець справді зацікавився цим. Це стало новиною для всіх нас, особливо для мами, адже Зоріна його виростила. Раніше хлопець не особливо любив цю справу, але тепер вона справді його захопила. А от Ілларія вирішила зайняти піст королівського радника у сфері економіки. Все ж тепер, коли вона не змушена керували Хейвенбердом, подруга могла обрати те, що їй справді подобалося. І дівчина вирішила залишитися тут, поряд з коханим. Всі ми зібралися за одним великим столом, де ніколи не було тихо. А я вже майже звикла до таких вечорів. Ще роки чотири тому я і уявити не могла, що королівські справи будуть для мене чимось буденним.                                                                             

А після вечері я вирішила потренуватися. І в цей вечір так сталося, що тут зібралися усі. Однак сьогодні на нас чекало справжнє шоу. Ілларія тут була скоріш задля того, аби подивитися на усе. Як і тато, бо він більше віддавав перевагу тренуванню саме своєї магії. Тепер в нього не було потреби приховувати її, адже всі тут знали правду. Навіть Маркус зазвичай вчив онука новим прийомам, проте вони, як і Зак, сиділи сьогодні на трибуні. А я ж нічого не розуміла. Та коли мама підійшла до мене та протягнула руку, я все зрозуміла.                                                                                                                    

- Ну що, доню, покажеш на що здатна? - посміхнулася вона.                                                                        

Змагатися з одним з найкращих воїнів в усіх тридцяти п'яти світах? Я ще не схожа на самогубця. Але і відмовляти рідній матері не дуже хотілося. Все ж вона стільки років вважала свою доньку померлою, і це найменше, що я можу зробити для неї. Вона кинула мені меч, і я його з легкістю спіймала. З того часу, як я стала вампіром, то стала ще більш вправним воїном. І тепер ми з Заком точно були на рівні. Однак от з мамою... Тут зовсім інша. Я не знаю чи є в усіх світах хоч хтось, хто може зрівнятися з вправністю цієї жінки. Вона наносила удари, і мені вдавалося їх відбивати. Проте я так і не зрозуміла, чи вона просто мені піддалася, чи справді я вже могла битися з нею майже на рівних. Та вже за хвилин сім мій меч лежав на землі, а її зброя була біля мого горла. Звичайно вона не буде чіпати мене, однак таким чином мама показувала, що перемогла.                                                                                              

- А ти молодець, гідно трималася. - похвалила вона.                                                                                     

- Ніби ти мені не піддавалася. - посміхнулася я.                                                                                             

- Абсолютно ні, ти великий молодець. - Зоріна повернулася до інших. - А як там моя племінниця? Ну що, Аларік, ти навчився битися? Чи боїшся поламати нігтик?                                                                        

Мені досі було незвичне їх спілкування, адже вони так жартували одне над одним. Хоча мені і подобалося таке. Все ж Зоріна та Джейкоб виростили свого племінника, адже моя тітка Кларіса була одержимою ідеєю посадити свого сина на трон, а тому навіть і не звертала уваги на дитину. А мама ж тоді втратила мене, а тому Аларік став її єдиною розрадою. Вона справді дуже любила його. Хлопець погодився тренуватися з нею. Маркус же мав справи, а Ілларія вирішила трішки поговорити з дядьком, адже вони так рідко бачаться. Все ж в Хейвенберді зараз день, адже в Нульовому світі час йде інакше, ніж в інших.                                                                                                   

Я ж підійшла до тата та присіла поряд. Він уважно спостерігав за своєю дружиною. Я ж вже стільки разів чула про їх історію кохання і кожного разу дивуюся. Як вони взагалі закохалися одне в одного? Тим паче, що коли мама приймала рішення вийти заміж, вона ще не була остаточно впевнена у свої почуттях. Та зараз вони абсолютно щасливі. Але одне питання мене не покидало. І я вирішила все ж поставити його.                                                                                                                                                 

- Тату, а можна я дещо спитаю? - він лише кивнув. - Мама розповідала, що ти в неї закохався вже тоді, коли був викладачем в Академії Непростих. Як ти так швидко зрозумів, що вона та сама?                       

- Це дуже цікаве питання. - розсміявся король. - Але твоя мама неймовірна. Варто було лише подивитися в ці очі, і я пропав. Не скажу, що це було прямо одразу, але ще в перший день я зрозумів, що ця жінка ніколи не піде з моєї голови, навіть якщо ми й не будемо разом. - він з ніжністю дивився на свою дружину. - Та мені пощастило, і тепер в нас є така чудова донька та племінник.                                

І тато говорив абсолютно щиро. Він обожнював свою родину. І кожен з нас знав, що в нього є міцна підтримка. А я ж вкотре задумалася. Якось так сталося, що найсильніший воїн та вампір з абсолютною владою над чотирма стихіями покохали одне одного. Але тоді в них би мала народитися досить сильна дитина. Якщо врахувати дар моєї матері. Тоді чому ж я не настільки могутня?                                           




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше