Королівський обов'язок

Глава 4

Після тренування мені не хотілося ще якоїсь активності, хоча вампіри не втомлюються. Однак я була морально виснажена. Тому просто попрямувала в нашу з Заком кімнату, де хлопець вже чекав на мене. Не думала, що зможу так швидко звикнути до наших стосунків, які вийшли на новий рівень. Ми почали жити в одній кімнаті, ще й тато готує хлопця до ролі короля. А я ж пригадала той час, коли мені тільки виповнилося вісімнадцять років. Я готувала до вступу в Академію Непростих, вважаючи, що моє життя вже визначене. А зараз я готуюся стати королевою, мої прийомні батьки мертві, а поряд найкращий хлопець. Я сумувала за ними, адже вони подарували мені справді щасливе життя. І уявляю, як би мама з татом зараз раділи тому, як в мене все складається. Однак їх немає поряд. А винний поніс заслужене покарання. Нарешті моє життя стало більш спокійним.                                         

Коли ж я відчинила двері, Зак стояв на балконі, дивлячись кудись перед собою. Інколи я знаходила його в такому стані. Напевно він теж згадує все те, що сталося з ним. Я навіть знала, що він справді сумує за батьком, хоч він і хотів знищити світ. Все ж Натаніель виростив його, і Зак справді любив свого тата. Але він не міг прийняти те, який той став через Легіон. Чи можна чоловіка назвати жертвою Легіону? Навіть не знаю. Натаніель теж був близький для мене та моїх батьків. Однак щось таки сталося, що змінило його. І я навіть не уявляла, як важко було Заку, коли він дізнався правду. Тому я просто підійшла до нього, обійнявши. Так само як зробив він кілька днів назад. Йому була важлива моя підтримка. Я відчувала, що він трохи розслабився, але поки що не повертався. Я притиснулася до його спини, вдихаючи такий рідний аромат. Я його справді дуже кохала, і рада, що в нас таки все вийшло. Ми пройшли стільки всього разом, але залишилися вдвох.                                                                         

- Ти як? - спитала його я. - Бачу, що тебе щось тривожить. І ти можеш розповісти мені, адже я завжди тебе підтримаю та зрозумію.                                                                                                                           

- Не знаю. - просто відповів Зак. - Рівно рік тому сталася та битва. Рік тому помер мій батько, і я не знаю, як реагувати. Розумію, що він був ворогом, але нічого з собою не можу поробити. Знаєш, я дуже сумую за тим татом, який був в мене в дитинстві. Хоча і розумію, що він навіть тоді був вірним Легіону, адже саме через нього мама ховалася.                                                                                                           

- Це нормально, що ти сумуєш. - хлопець врешті повернувся до мене. - Натаніель не був абсолютно поганим, він любив тебе. Просто десь в його житті щось сталося не так. Мама розказувала, що він завжди був її підтримкою. Це стало ударом для багатьох. Натаніель був моїм вчителем, і я справді дуже сильно прив'язалася до нього.                                                                                                               

Я бачила, як важлива для нього зараз моя присутність. І я завжди буду поруч з ним, коли він потребуватиме. На якусь мить я навіть задумалася про те, що можу його втратити. А от з іншого боку, я уявляю, як сильно боїться він. Я бачила це в його очах. Хлопець в дитинстві втратив маму, в юності йому довелося відмовитися від усіх друзів, а потім ще й втратив батька. І хоча Крістіна тепер намагається виправити все, проте той час вже не повернути. Зак справді боявся втратити мене. Але цього не станеться, я не покину його.                                                                                                               

- Заку, все буде добре. Я поруч з тобою, і ти мене не втратиш. - прошепотіла я. - Так просто ти мене не позбудешся.                                                                                                                                                        

- Я і не збирався. - хлопець вперше посміхнувся з того моменту, як я сюди прийшла.                              

А потім він притягнув мене до себе ближче та ніжно поцілував. Як і кожного разу, я ніби полетіла кудись за тисячі кілометрів звідси. Я кохала цього хлопця, і просто не уявляла вже свого життя без нього. Але останнім часом мене не покидало передчуття, що скоро все зміниться. Проте мій дар передбачення продовжував мовчати. Останнім часом він все рідше прокидається, і я навіть боялася, що він зник. Та все ж я ніби відчувала його. За мить ми відсторонилися одне від одного, важко дихаючи. Я була значно нижчою за Зака, але зараз це не складало проблеми подивитися йому в очі. Чи настане колись той момент, коли мені вистачить його присутності? Думаю ні, адже почуття з кожним днем стають лише сильнішими.                                                                                                                                                    

- Ти знаєш, що я не впораюся без тебе? - спитала я. - Ти мій Всесвіт, і я готовий би віддати все, аби пережити наші моменти ще раз. І якщо ти колись загубишся, я обійду всі країни в тридцяти п'яти світах, проте знайду тебе.                                                                                                                                          

- Обіцяєш? - я справді питала серйозно.                                                                                                          

- Обіцяю. Я завжди знайду тебе. - прошепотів він. - І ми зустрінемо вічність разом. Є такі пари, котрі не можуть одне без одного. І ми саме такі.                                                                                                        

І я справді вірила, що так і буде. Коли зустрічаються такі сильні почуття, їх не варто відпускати. Потрібно зробити все, аби ця людина залишилася поруч назавжди. Моя вічність неможлива без нього, адже Зак — частина мене. Я часто згадую, як ми з ним познайомилися. Тоді він приїхав до Королівської Академії навчати нас битися. І хто ж знав, що саме так повернеться наше життя. Тоді я ще не знала, що є принцесою вампірів. Я вірила, що там зможу зрозуміти, хто я, і ким можу бути. Проте все склалося навіть ще краще, ніж я могла уявляти. Але передчуття все одно не покидало. Зовсім скоро наше життя зміниться. І лишається сподіватися, що все стане лише кращим.                              




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше