Королівський обов'язок

Глава 13

Сьогодні ми мали перенестися у Валорію, адже саме там зараз відбувається повстання і Легіон має допомогти народу. Звичайно мені ніхто не розповів про подробиці, однак я була не проти. Хоча я стала частиною цієї організації, мені все ще не розповідали частину їх планів. Але я знала деякі секрети. Дещо я дізнавалася самостійно в бібліотеці, де було дуже багато книг Легіону чи просто древніх фоліантів. А що було ще робити, якщо мені більше нічого не довіряли? Більшість уникали мене. Проте вони були в мені розчаровані. Ці люди сподівалися, що я зможу якось використати магію, яка раніше була в минулому житті. Проте я навіть не знаю як це зробити. Так, я пам'ятаю деякі моменти, але це не дуже допомагає.                                                                                                                                                 

Якесь дивне передчуття з'явилося в мені, адже я сьогодні перенесуся в країну, де я була принцесою. Хоча, напевно і зараз є. Наскільки я пам'ятаю, я не все життя провела там. Більшість мого життя пройшло в Хейвенберді. Однак я не пам'ятала, що сталося з тими, хто мене виховував. Можливо вони зараз в Валорії. Від учора я якось не зрозуміло себе почувала. Ніби щось має статися. І це навіть починало лякати. Тому коли відкрився портал у Валорію, я ледве зібралася з силами, аби увійти в нього. Раптом щось піде не так?                                                                                                                      

Потрапили ми зовсім не туди, куди я очікувала. В моєму розумінні країна вампірів - це якесь моторошне місце, де всі одне одного ненавидять. Ми ж перенеслися на якийсь пагорб, трохи вище від битви. Ще би, ніхто з нас не вмів себе захищати. Проте чим більше я спостерігала за всім, що відбувається, тим не зрозуміліше мені ставало. Це було не схоже на повстання. Скоріше вампіри боролися з якимись монстрами. І вони спочатку виглядали так само, як і місцеві мешканці, проте варто було придивитися. І тоді я зрозуміла.                                                                                                              

- Це не вампіри, - тихо сказала я.                                                                                                                     

- Що? - мене почув Габріель.                                                                                                                           

Я бачила, що якийсь хлопець пробирався до нас, і наміри в нього точно були не найкращими. Він збирався нас вбити? Мою руку прониз різкий біль, і я побачила глибокий поріз на долоні, який зробив Раян.                                                                                                                                                                   

- Твоя кров захистить нас, - сказав він. - Використай магію, допоможи нам перемогти.                             

Але я не могла навіть поворухнутися. В той же момент мій погляд зустрівся із Заком, цим хлопцем з моїх снів. І тоді я згадала абсолютно все...                                                                                                     

Моє життя в домі Рейгазів, коли я вірила, що не належу до королівської крові...                                      

Навчання в Королівській Академії...                                                                                                                

Потім мене знайшов мій брат, Аларік, і я змогла познайомитися зі своєю родиною...                               

Я згадала абсолютно все. Мій перший поцілунок із Заком, дружбу з Ілларією, я згадала всі ці цікаві традиції Валорії та відданість мого народу. І це мало не зіштовхнуло мене з ніг. Легіон не був захисником народу, вони були нашим ворогом.                                                                                             

- Допоможи нам, - крикнув голосніше Раян.                                                                                                     

- Ні, - я різко відійшла від нього. - Я не допоможу Легіону.                                                                            

- Вона не могла всього згадати, - відповіла Каміла.                                                                                        

Я різко розвернулася, намагаючись втекти від них. Перед цим я краєм ока бачила, як Раян заряджав арбалет, а Габріель дивився на все переляканими очима. Я маю врятуватися, маю втекти. Маю повідомити моїй родині, що я жива. Однак я не встигла нічого зробити, адже жахливий біль пронизав моє плече. Мене поранили і я провалилась в темряву...                                                                               




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше