Глава 24

Батьки вирішили особисто зайнятися пошуком тих, хто зможе допомогти та поділитися зі мною магією. І це не дивно, що погодилися прибути до королівського двору Валорії усі мої одногрупники. Навіть Мелісса та Грегорі на якийсь час залишили Еллеон, хоча в них зараз там й своїх проблем вистачало. Проте поки в них своєрідна тиша, то на один день вони все ж змогли покинути країну. Крістіна, Пауелл та декілька моїх знайомих з Королівської Академії теж були тут. До того ж як тільки мій народ почув про те, що королівська родина потребує допомоги, то багато хто захотів щось зробити. І все ж кілька вампірів нам знадобилося, аби поділитися даром та спрямувати енергію повного місяця. З цим нам допоможе Мелісса, адже вона може ним керувати.                                                                                      

Та все ж я хвилювалася чи в нас справді все вийде. Стільки людей прибули до Валорії, аби врятувати моє життя. І це справді дуже важливо для мене. Їх підтримка по-справжньому цінна. Згодом з'явилися навіть друзі Зака з Академії Непростих. Стільки людей, і цього якраз має вистачити, аби я змогла позбутися цієї нестерпної отрути та нарешті повернутися в своє тіло, аби бути й надалі гідною роду Драгомір.                                                                                                                                                             

Але з кожною хвилиною мені ставало лише гірше. Я відчувала, як поступово моє тіло руйнується. Ось через це я ще більше ненавиджу смертність. Дивно, а колись я боялася свого перетворення на вампіра. Та тепер мрію про це більш за все, аби знову бути поруч зі своїми близькими. Це дивно, проте саме через цю всю ситуацію, моя родина остаточно повірила, що це я. І вони старалися зі мною проводити весь час. Зак так взагалі не хотів ні на мить відпускати, адже боявся, що я знову зникну. Проте зараз, коли прибули до палацу інші, усі були зайняті підготовкою, бо вже сьогодні вночі буде повний місяць і все станеться.                                                                                                                          

- Бачу, ти знайшла тихе місце.                                                                                                                         

Обернувшись, я побачила Меліссу де ЛаФельт. Не дивлячись на те, що вона подорожувала часом та ніби прожила понад дев'ятсот років, та дівчина зовсім не змінилася. Навіть та сама зухвала посмішка нікуди не зникла. Я ж справді присіла на крісло в малому кабінету, аби привести до ладу усі свої думки. Однак я не проти й компанії.                                                                                                                             

- Знаєш, хоча ти й виглядаєш інакше, та я бачу все ще Дарсану навіть в цьому тілі, - посміхнувшись, Мелісса присіла поруч. - І ти знову у щось вляпалася. Чому я навіть не здивувалася? Питання часу, коли ти знайдеш нові пригоди.                                                                                                                       

- Я вже й забула як сильно скучила за твоїми жартами, - відповіла я. - Ну так, куди ж мені до вас. Це ви змогли знайти шлях через час та повернутися додому.                                                                                 

- Так, ми молодці, - сказала дівчина.                                                                                                                

Якийсь час між нами панувала тиша, адже кожен думав про своє. Напевно Мелісса згадувала про всі ті пригоди, що їм довелося пережити. Я навіть не уявляю, що з ними сталося в усіх тих країнах. Але вони були вдвох, і це головне.                                                                                                                                   

- Як це було? - врешті запитала я. - Як ви впоралися?                                                                                    

- Я навіть досі не можу зрозуміти, - відповіла Мелісса. - Ми зустріли стільки чудових людей, я навіть познайомилася з родичами. Кілька разів мало не втратила Грегорі. До того ж постійно хвилювалася, адже я безсмертна і могла пережити ці роки, а от він навряд чи, - дівчина похитала головою. - Знаєш, я якийсь час навіть продовжувала ревнувати його до тебе.                                                                              

- Це ж смішно, - сказала я. - В мене є Зак, а Грегорі кохає тебе.                                                                   

- Я це розумію, але між вами була така історія, яку не можливо так просто залишити в минулому, - дівчина була досить сумною.                                                                                                                          

- Послухай, - я взяла її за руку. - Яка б історія між нами не була, та ви створенні одне для одного. Те, що була між нами давно в минулому.                                                                                                            

Мелісса мені не сміливо посміхнулася. І де тільки поділася та зухвала дівчина? Я розуміла, що це її справді дуже сильно хвилювало, адже мені легко було поставити себе на її місце. Ну добре, що ми вияснили хоча б це і дівчині буде легше жити далі. А я хоча б на мить змогла відволіктися від того, що має статися сьогодні...