Королівський спадок

Глава 22

- Ми на місці, хоча я абсолютно нічого не бачу Та портал не помиляється. І наші координати показують, що перехід пройшов успішно. - сказав Натаніель, звіряючись зі своєю Сферою. - Але куди йти далі я уявлення не маю.                                                                                                                                               

Я бачила, що всі були розгублені, бо ми знаходилися на чужій території, де ніколи не були. Але ж це правда, ніхто не знав, де саме захований цей артефакт. Ще й Кай мовчав, як на зло. Навіть мої постійні питання його зовсім не турбували. От чому коли потрібно замовкнути, він говорить без перестану, а тепер вирішив залишити мене саму впоратися з цим. Хіба не він сказав, що не хоче мене вбивати, а тому я маю знайти вихід? Ну що ж, впораюся й без нього. Тому, довірившись якомусь передчуттю, я пішла вперед, а інші йшли слідом. Та от стало занадто тихо. Навіть не було чутко кроків та голосів моїх друзів. Обернувшись, я побачила, що знаходжусь абсолютно одна, а всі інші кудись зникли. Та й дерева стали більш густо рости один до одного. Якась тривога почала підніматись в мені, адже я чула легенди про цей ліс. Ніби, тут люди зникають. І я тут лишилася сама. Тільки я могла з моїм щастям потрапити у таку небезпеку. Діставши меч, я приготувалася до нападу. Моє передчуття підказувало, що щось наближається.                                                                                                                                          

- Прибери меч, я не збираюся тобі нашкодити. - сказав якийсь голос. - Та й хіба тобі не говорили, що ти маєш спочатку вислухати? Цікава ж з тебе королева вийде.                                                                      

Я почала роззиратись, але нікого не побачила. Все було так само, як і хвилину назад. Можливо мені просто почулося або це якась магія, що має захистити цю місцевість від небажаних гостей. Але моє передчуття підказувало, що я і справді в безпеці. За мить переді мною виникла жінка. Вона мала довге біле волосся, що тяглося по самій землі, блідно-блакитні очі та білу, як сніг, шкіру. Жінка була вдягнена у білий балахон, і абсолютно боса. Хто ж вона така? Але коли я її побачила, то на мить навіть втратила дар мови. Могутність її сили змушувала мене тремтіти. Вона була древньою, набагато старшою за все, що я зустрічала.                                                                                                                                                 

- Моє ім'я Евітана, я хранителька зачарованого лісу. І так, ти маєш рацію, я набагато старша за більшість світів і рас, про які ти читала. - промовила вона, не відкриваючи рота. - Що тебе привело до мене, дитя?                                                                                                                                                      

Я була настільки вражена, що навіть не могла говорити. Евітана могла читати мої думки. Хоча чому я дивуюся? В мене є більш важливі питання. Де мої друзі? Чи з ними все добре? Сподіваюся, що нічого не сталося.                                                                                                                                                         

- З ними все добре і твої супутники в абсолютній безпеці. Ти перенеслася до мене лише на якийсь час.. - сказала вона. - Твої друзі лишились там, де ти їх лишила. Бачу, ви не ознайомились з правилами, перш ніж йти сюди. Помилка, що може багато коштувати.                                                                             

- В нас було мало часу... - почала виправдовуватися я. - Ми ледве знайшли вас...                                     

- Я знаю, дитя. Я прочитала це в твоїх думках. І ти справді тут лише тому, що знаходишся у відчаї. - відповіла жінка, м'яко посміхнувшись. - Проте для чого ти привела з собою двох зрадників, служителів Легіону? Вони становляться загрозу для кожного.                                                                                       

Що, яких ще зрадників? Невже хтось серед них... Та ні, такого ж бути не може. Я довіряю кожному з них, адже ми разом пройшли стільки вже всього. І я навіть не сумніваюся, що все має бути в порядку. Однак Евітана не могла помилятися.                                                                                                             

- Так ти не знала, що вони не на твоєму боці. - вона співчутливо похитала головою. - Але я бачу, що в тебе добре серце, і прийшла ти з благою метою. Я дозволю тобі відшукати місце, де захований артефакт. Але не довіряй нікому крім себе. Навіть найближчий друг може опинитися ворогом, адже інколи страх змінює людей.                                                                                                                              




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше