Глава 2

Я стояла біля стіни, попиваючи пунш. Тут була зовсім не та тепла і дружня атмосфера, на яку ми очікували. Адже кожен був готовий до нападу. Якщо придивитись, можна помітити, що навіть у Себастьяна очі палають. Це означає, що фенікс в будь-який момент готовий викликати свою силу. Реббека ж тримала руку на своєму поясі. Здавалося, ніби вона просто про щось мило спілкується з Меліссою, однак дівчина може витягнути меч та знищити всіх, хто стане на її шляху. Усі чекали цього. А я боялась за своє останнє видіння. Я намагалась вмовити Зака не йти на свято, проте хлопець навіть слухати не хотів. Як кажуть в Академії Непростих, справжні воїни мають померти в битві. Він буде битися разом з усіма, і я маю зробити все, аби він вижив. Я не хочу його смерті.                                     

І все було спокійно, я навіть подумала, що все ж помилилася, аж тут щось прогриміло. Спершу десь здалеку, але з кожним разом все ближче. І коли в залу увірвалися нижчі демони, ми вже були готові їх зустрічати. Ось і став нам в нагоді подарунок Кая Азимута. Витягнувши меч, я одразу кинулась в бій. Але поки що того монстра не було, і я вже мала надію, що може хоч тут все було не по-справжньому. А з цими монстрами ми легко впораємося. От і ми вже вигравали, але якби ж все було так просто... В ту ж мить через вікно, руйнуючи частину стіни, влетіло страшне чудовисько, точнісінько таке саме, як в моєму видінні. І приземлилось воно точнісінько переді мною, подивившись своїми бридкими очима. І от це нам потрібно знищити. От як зараз би знадобився дракон, але шкода, що Бен ще на першому курсі зрадив нас, тому доведеться впоратися самостійно.                                                                                     

Піднявши меч, я кинулась на чудовисько, проте воно легко відмахнулось від мене. І якби не моя вампірська швидкість, я би перетворилась на млинець. Просто чудово, його важко вбити. Тобто зараз ми як ніколи близько до тієї розв'язки, яку я бачила у видінні. І як тепер бути нам? Ми намагались хоч якось задіти цього монстра, проте нічого не допомагало. Зараз би знадобилась порада якогось мудрого створіння. Але ж ні, біля нас нікого не було. Я бачила, що Зак збирається нанести йому удар. І це може стати кінцем.                                                                                                                                       

- Ні, Зак. Навіть не намагайся зробити це, адже це погано закінчиться. - крикнула я. - Треба вигадати щось інше.                                                                                                                                                           

- Дарсано. - до мене підбіг тато. - Мені потрібен буде твій дар аби знищити цього монстра. В мене є план. Я виштовхну його за допомогою повітря, а ти маєш розсунути земну твердь, аби він впав туди. Впораєшся?                                                                                                                                                         

Я ж лише кивнула, адже це єдиний вихід, інакше не лише Зак, а ми всі можемо померти. Так в нас хоча б з'являється якийсь шанс. Сподіваюся, я зроблю все правильно. Кивнувши Заку, я підбігла до вікна, та стрибнула в нього. Сподіваюся, він зрозумів, що потрібно мене підхопити. Хвилинне відчуття польоту, і мене втримали сильні руки. Що ж, добре, що він зрозумів. Краєм ока я бачила крила хлопця. А потім він поставив мене на землю. Я ж чекала знаку батька. Монстр стрибнув за мною, і ось я його вже бачила, ніби в якомусь уповільненні.                                                                                                             

- Давай. - крикнув батько.                                                                                                                                  

Я поклала руку на землю, потягнувшись своїми відчуттям до магії. Наказавши їй розступитись, земля не послухалась. А дракон вже був дуже близько. Зібравши всю силу, я ще раз потягнулась до землі. І на цей раз мені вдалося. Прямо посередині пішла величезна тріщина, яка оминала Академію, і ширшала з кожною секундою. І от, монстр провалився в неї. Але тепер справа за іншим. За допомогою магії я зсунула земельну твердь, і на місці колишньої тріщини нічого не лишилось. Як і чудовиська. Але порадіти я не могла, адже втратила свідомість...