Глава 26-28

Українська народна казка Полтавщини

Росла собі розкішна яблунька-дичка на самому краю села. Кожного року зацвітала вона білим цвітом разом із іншими яблуньками-подругами, що росли понад дорогою в село. Яблунька змужніла, згодом відлетіло її зернятко в траву поруч і проросло навесні зеленим паростком. Щороку піднімався пагінець вище й вище, розправляв гілочки, як птах крила, і врешті якоїсь весни сусідні деревця побачили поруч себе струнку молоду яблуньку. Вона швидко потяглася до сонця, почала розпускати бруньки для цвіту. Мати яблуня-дичка почала прохати юну доню-яблуньку не поспішати розпускати квіти, адже ще будуть весняні морози, обпечуть вони ранній цвіт. Що вже посестри-яблуньки пізніх сортів, то й ті застерігали юнку від раннього цвітіння: Весняні морози не будуть ніжними, а холодним вітром розкидають, затопчуть ранній цвіт. Потерпи! Та незважала самовпевнена молода дичка на прохання старших, надіялась обдурити весняні холоди.

Розпустила ніжний цвіт, вкрилася ним від початку розгалуження гілок до самого вершка, як наречена. Запишалася серед ще чорних після зими дерев. Кілька днів красувалася юна дичка, та ось одного дня налетіли холодні вітри, кинулись вони на білосніжну красуню й почали шматувати на ній цвіт.  На ранок ніхто не впізнав понівечену яблуньку, не тільки пелюстки, а й молоді пагони були сплюндровані. Загинув ніжний цвіт. Настало літо. На деревах зеленіло листя, між ним виблискували стиглі плоди. Яблуні гордилися багатим урожаєм, із задоволенням ділилися плодами з перехожими. Тільки одна юна яблунька-дичка була безплідною.

Ще довго затягатимуться її рани на молодій кроні від весняних колючих морозів, ще довго болітиме її душа від того, що знівечила свою молодість, не послухала порад ні матері-дички, ні її подруг.

Урожай хороший в полі

Виросло всього довові:

Є і морква, і буряк,

Помідор і огірок,

Гарбуз, картопля,

Капуста, квасоля,

І зелений кабачок,

І зубастий часничок!

Напишу я зараз вам загадки про овочі. У Соняшниковому Королівстві багато овочів .

Із-за гір,з-за океанів,

І у різний звісно час,

Овочі найвищих санів

Телеграм наслали нам.

На городі виріс дужий,
Круглий, жовтий і байдужий
До червоних помідорів,
До капусти і квасолі.
Хто цей гордий карапуз?
Здогадалися?...(гарбуз)

Телеграма №2.

Я жовтенька, я маленька,
Мов медочок солоденька.
На баштані достигаю,
Тепле сонечко вітаю.
(Диня)

Телеграма №3.

На городі в нас грядки,
На грядках – рясні листки:
Там зростають малюки,
Зелененькі …
(Огірки)

Телеграма №4.

Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі.(морква)

Телеграма №5.

Ми цукрові, ми кормові,
Є брати у нас столові.
Ми зростаєм всі рядками.
Люди звуть нас... (буряками).

Телеграма №6.

Під землею народилась
і для борщику згодилась.
Мене чистять, ріжуть, труть,
смажать, варять і печуть. (Картопля)

Телеграма №7.
Без очей, без рук, а лізе на дрюк.(Квасоля)

У Королівстві Соняшників скоро буде День Часника.

Я на городі головний, 
 я лікар-чарівник 
Знайомий всім, 
 Святий для всіх 
Великий Пан Часник!

У одній з грядок, десь між кукурудзою і полуницею, глибоко-глибоко сиділи часнички. Спочатку маленькі, потім почали підіймати свої листочки до сонечка. Їх то било вітром, то мочило дощем, то гріло сонячними промінчиками, а вони собі росли й росли. 

День Часника започаткувала Королева. Часник Це, безсумнівно, культова для кожного українця рослина, вперше потрапила до нас з Візантії в 9 столітті. Його клали в чашу з вином, їли з хлібом, а знатні люди вкладали часник в вуха, чим дивували іноземних послів. Але, не дивлячись на таке поширене застосування, у людей було до нього дещо неоднозначне ставлення. Все через легенду про походження часнику. Українці вважали, що перший часник виріс на тілі Іуди або з зубів Ірода. А згідно  легенді, часник виник в результаті битви янголів і Диявола. Коли небесні охоронці вигнали свого супротивника в нижній світ, на землі залишилося два його смердючих сліди, що отруювали все живе. І тоді Бог направив на землю два променя. Вдарили вони в сліди, і на місці їх виросли цибуля і часник. Сказав тоді Бог: безсило зло там, де ростуть по моїй волі ці рослини.

Предки вірили, що часточка часнику в кишені здатна захистити від ворогів і пристріту. Головку часнику воїни вішали на груди – як захист від ран. А для перемоги, волхви радили вкласти три часникові зубці в чобіт. Його садили на могилах – щоб дух не повернувся в будинок, а тіло не перетворилося на вампіра. Напередодні поминальних днів, господині натирали ним вікна і дверні пороги, вішали в’язки біля сходів і навіть на домашню худобу. Крім цього, часник був обов’язковим гостем на весільних обрядах. Його вплітали у вінок і косу нареченій і клали у взуття нареченому. Породіллі клали на груди часничини, а немовляті натирали ним стопи і грудку, вішали над колискою і вшивали в одяг. Перед тим як хрестити дитину, мати з’їдала зубчик часнику і дихала його духом на дитя. Існує також цікаве повір’я, згідно з яким, якщо посадити часник у сирому свяченому яйці, то він зацвіте рівно в купальську ніч. Тоді його власник зможе не тільки творити різноманітні чудеса, але й спілкуватися з чарівниками, бачити нечисту силу і навіть їздити верхи на відьмі. Захищає від Яги та її зла.