глава 29-30

                                                                          Найкраща мама

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу на базарі циганка загаялася і загубила своє циганча. Циганя почало гірко плакати і кликати маму. Його обступили люди і почали розпитувати, яка ж у нього мама.

— Дуже гарна, найкраща у світі, — плачучи, відповідає циганча.

Люди зацікавилися і дуже хотіли побачити його маму. Вони підводили до нього дуже гарних жінок, справжніх красунь, а циганя кричить, що це не його мама, бо у нього мама красивіша.

Так тривало годину. Нарешті появилася циганка. Вона була в брудному одязі. Очі мала великі і витрішкуваті, великий, як перепічка, ніс. Циганя побігло до неї,радісно вигукуючи:

— Це моя мама!

Присвячую всім матерям світу.

Найкраща у світі мати

Ніколи по ночах не спить,

Бо треба дитя колисати,

Бо, може, його щось болить?

Найкраща у світі мати

Ніколи не зрадить мене,

Бо хто ще так вміє чекати?

Хто міцно ще так обійме?

Найкраща у світі мати

Завжди захищає від зла,

Бо вміє вона навчати

І вірити в силу добра.

Якось маленький хлопчик, якому дуже подобалася Жасмін написав їй листа. Він зізнався принцесі у коханні. Жасмін була в шоці, що в неї є такий палкий прихильник. Жасмін захотіла зустрітися з хлопчиком. Хлопчина був з простої сільської родини. Був хуліганом на селі. Жасмін захотіла з ним спілкуватися. Так у неї з’явився друг. Його звали Іванко. Він приходив до Жасмін до Королівства та вони гуляли по соняшниковому полі. Ловили метеликів та бавилися, як усі діти. Королева з Королем були задоволені, що їх Жасмін спілкується з бешкетником Іванком. Вона розвивалася, як нормальна дитинка. Тому, моя порада не треба лізти в стосунки своїх дітей з однолітками. Якщо це не загрожує безпеці або життю вашої дитинки, тоді дійте по обставинам. Якщо одна дитинка – добра, а інша – зла, то це навчає дитинку бачити , де зло, а де добро.

 Малесенький їжачок, що жив у нірці, одного літнього погожого дня вирішив прогулятись. Вийшов їжачок з дому і захоплено подивився довкола: ранкове сонечко посміхалося сонному лісу, перетворюючи росу на коштовне каміння; яскраві квіти раділи, що прийшов новий день, чувся стукіт дятла і солов'їна пісня. Та почув казку про дружбу та передав мені.

Дружба

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Десь далеко за горами, де високі гори і берега зелені, і тече річка, там є село. І в тому селі живуть люди. На краю села жила сім’я коваля, а біля церкви сім’я заможного чоловіка. У коваля був син. Він був дуже смирний. А в іншого чоловіка син був бешкетником. От раз прийшлося так і здибатися двом хлопчикам. Одного разу коваль послав свого сина в сусіднє село до родичів. Іде хлопчик і здибає сина заможного чоловіка. Став Степанчик зачіпати Миколку. То драпне, то щипне, то грудкою на нього кине. А Миколка хоче від нього утекти, але той не пускає.

Почав Степан кидатися камінцями на хлопчика та й попав у двері будинку, що був розташований неподалік. У дверях було вставлене дуже дороге скло, в яке й попав хлопчик. Степан звернувся до Миколки:

— Тільки ти кому скажеш, що це я розбив, то отримаєш від мене кулаків. Дай слово,

що ти нікому не скажеш.

Коля так і зробив. Дав йому слово, що нікому не розкаже про його збиток. А незабаром позбігалося багато дітей, людей. І всі стали питати:

— Хто розбив скло, хто?

Степанчик зразу ж відповів:

— Микола розбив. А ви всі його хвалите.

Люди почали дивуватися, адже він дійсно був хорошим хлопчиком, він ніколи не робив збитків. Пішов господар будинку до батька Миколи, щоб заплатив той йому ущерб за скло.

Мусив батько продавати свої речі, пожитки, щоб заплатити. Микола пішов також найматися на пилораму робити, відгортати тріски, щоб тільки батькові допомогти віддати гроші.

Вдома скільки питали:

— Миколко, признайся це ж не ти розбив скло?

Але він нічого не сказав, все мовчав, бо боявся порушити закон слова. Та незабаром прийшла біда в дім Степанчика. Він дуже захворів. Його батько пішов за знахаркою. Коли він привів знахарку, вона сказала хлопчикові:

— У нього великий гріх. Він має на душі скоєний вчинок. Якщо признається в своєму гріхові, то він тоді вичуняє.

І Степан таки признався про свій вчинок. Він розказав знахарці і своєму батькові, що це він розбив скло, і що Миколка дуже хороший хлопчик. Адже він не видав його.

Пішов батько Степана до батька Миколи і сказав:

— Це розбив скло мій син. Я тобі поверну ущерб, що ти заплатив. Тільки пробачте мені і моїй дитині.

Миколин батько відповів:

— Якщо Микола пробачить, то й я пробачу.

Став заможній чоловік на коліна і просить пробачення у Миколки. Хлопчик пробачив і побажав одужання Степана.

Прийшовши додому, батько побачив свого сина здоровим. Хлопчик грався, сміявся. І того ж дня вся родина цього чоловіка пішла до хати коваля. Степан вибачився перед Миколою за свій вчинок.

З тих пір хлопці стали товаришувати, допомагати один одному в будь-яку хвилину.

Гралися їжачок з зайченям цілий день то у схованки, то у доганялки, спостерігали за яскравими метеликами, тоді дивились, як у річці "плавають" хмарки, а ввечері стомлені, але задоволені попрощались. Сиділи та слухали казку про дружбу.

Дружба

Українська народна казка Кіровоградщини

У затишному лісі влітку всі звірі відпочивають, дружать між собою. Проте лисичка з вовком не змогли здружитися між собою. Вони не віталися і все робили на зло одне одному. Лисичці не подобалось, що таємниці, які вона розповідала вовкові, майже всі звірі знали. А гріхи у неї були, та ще й величенькі! Адже вона то курочку вкраде, то гусочку, а то ще й пиріжечок попадеться поцупити, то від радості все вовчику-братику розповість. Одного разу, близько до обіду, всі звірі пішли збирати ягоди, горішки, гриби. А вовчику захотілося позбиткуватися з лисички. Він пішов наперед лисички і позбирав усі ягоди, горішки, які росли на поляні, де завжди збирає лисичка. Лисичка розгнівалася, пішла на вовчикову поляну і в нього все позбирала. Дуже довго вони так воювали.