Десятий розділ. Перші відблиски підступних замірів

Я дивилася на Деніела, широко відкривши очі, не в змозі збагнути, що я тільки-но почула. Королівська пропозиція?

— Що ви маєте на увазі?

— Вас і графа Діліана, — була спокійнісінька відповідь. — Ви вже пробачте, але я спостерігав за вами і мені здалося, що Його Світлість і ви — тепер пара.

— Он як? Ви за мною спостерігали? — округливши очі, я навіть подалася трохи вперед, щоб жодна емоція графа не була мною пропущена.

— Це мій обов'язок — берегти королеву, — стиснув плечима чоловік, немов казав звичні речі, наприклад про погоду, і зовсім не те, що зізнався у майже шпіонажі. І, не давши мені вилити порцію сарказму, поспішив додати: — Я просто хочу, щоб ви були обережною. Навколо вас стільки чоловіків, які готові впасти до ваших ніг. Вони співатимуть серенади й шепотітимуть про те, що закохалися з першого погляду. Але юній королеві слід пам'ятати, що тепер усі навколо мріють про владу, а ключ від вашого серця відімкне й скарбницю Лантоньї. Я не сумніваюся в Гільберту, але, можливо, вам не варто вже приймати рішення? Особливо, якщо зважити на вашу кузину, до якої ви сильно прив'язані.

— До чого тут Ніколь? — розмова набирала все більш неочікуваних поворотів, а тому я все ж вирішила вслухатися уважніше.

— Її почуття до вашого обранця помітні неозброєним оком, а вам потрібен не той, хто буде з вами через обов'язок. Суперечка між вами і Її Світлістю Ніколіною покладе край альянсу герцога Алвінського і герцога Ілайнського, що одразу ж вплине на спокій і порядки в королівстві, адже кожен стане тягти в свою сторону. А ви опинитеся в небезпеці у цих міжусобних війнах. Тому прошу вас: будьте обачною. Якщо вам потрібен порадник, оберіть свого вірного друга. Вже повірте: до моєї кандидатури члени династії віднесуться байдуже, а, отже, ніхто не засмутить вас.

Я довго дивилася в карі очі абсолютно зосередженого і спокійного голови королівської безпеки, поволі обмірковуючи почуте. Як це схоже на Деніела — отак нахабно заявити мені про те, що претендує на місце радника міг лише він. Втім, при дядькові це місце й так належало йому, то ж кожен захищає своє. Важливіше інше. Невже моя сестра і справді має почуття до Берта, а я вмудрилася цього не помітити? Що ж, тоді це пояснює її дивну поведінку і надмірний лоск. Виходить, що Ден багато в чому мав рацію, але, звісно, я не могла це так просто визнати. Нахилилася в сторону співрозмовника, зіщулившись і хитро всміхнувшись:

— А ви, отже, не відносите себе до тих, хто цікавиться кронпринцесою заради титулу короля?

Очі графа всього на мить спалахнули усмішкою, але я помітила.

— Я, міледі, не смію мріяти про вас лише тому, що не гідний такої великої честі. Потрібно знати своє місце. Мій обов'язок лише дбати про Вашу Високість і берегти вас від усього, що може засмутити і нашкодити.

— І бути чоловіком правительки зовсім не бажаєте? Знаєте, кажуть, що поганий той солдат, який не мріє стати генералом, — в цю мить я майже розчарувалася в житті і чоловіках. Деніел знову всміхнувся, на цей раз широко і яскраво.

— Я надто високо ціную власну посаду, я вже генерал, моя принцесо. Немає в нашім королівстві того чоловіка, щоб не мріяв бути вашим обранцем. Це банально. Моя ціль — стати вашим другом, абсолютно довіреною людиною.

— Одного друга ви вже зрадили, як можу довіряти вам? — відкинувшись на спинку лавочки, спитала, не ховаючи посмішки. На обличчя графа насунулася темна хмара.

— Якщо ви про принца Роберта, то я не зраджував нашої дружби. Її зрадив він, викресливши мене зі списку друзів. Гадав, що я знав про наказ покійного монарха і не сказав йому. Як покарання наказав убити вас. Хіба друзі змушують одне одного порушувати закони і зраджувати присяги? Я упевнений, що ви зрозумієте мене.

— Постараюся повірити, — лаконічно відповіла, обмірковуючи почуте. Знаючи Роберта, не сумнівалася, що розповідь Дена може бути правдивою.

— Гадаю: в мене буде не одна можливість завоювати вашу довіру, — відповіли мені. В той час дбайливі слуги заметушилися навколо нас, вкриваючи стіл, де ще нещодавно були папери і книги, найрізноманітнішими стравами, що збуджували рецептори і змушували слину стати в'язкою. В роті з'явився солоний присмак печеного м'яса з хрумкою скоринкою. Ледь стрималася, щоб не накинутися на тарілку так, наче ніколи в житті нічого не їла.

— Хвилинку, — зупинив мене граф, не дозволивши взяти прибори. — Слід перевірити, чи не отруєно. Я спробую кожної страви з вашого дозволу.

— Ви будете пробувати особисто? От вже сумніваюся, що так було і при дядькові, — хмикнула я. Загалом я не бажала, щоб таку "відповідальну" роботу виконував сам чоловік, зважуючи на те, що їжа може бути справді отруєною. Нині ті, хто бажає мене захистити на вагу золота, не розумно так ними ризикувати. Тим часом Аррон все ще вдавав, що хоче спробувати, повільно орудуючи ножем та виделкою. — Ой, та годі. Нехай спробує хтось інший. Я наказую...

Наче передчуваючи щось, ледь не вибила келих з соком з руки кароокого. Той знову ледь стримав усмішку і владним жестом руки прикликав одного зі слуг. Мені стало легше. Спокійніше.

— Не думав, що ви хвилюєтеся за мене, — проспівав своїм м'яким оксамитовим голосом чоловік, спостерігаючи за тим, як ретельно пережовує лакей м'ясо. Я ж намагалася в ту сторону навіть не дивитися, бо відчуття таке, що якщо страва виявиться отруєною, з'їм лакея.

— Не приймайте на свій рахунок, я за всіх підданих хвилююся, — байдуже кинула графу, відмічаючи про себе, що оцей погляд карих очей, повний скептицизму й насмішки, додає чоловіку певного шарму, якоїсь харизми чи що. Такого красеня все ж шкода буде втратити. Нехай він навіть і закоханий, заручений і зайнятий. Хоча, згадавши про цей його статус, я на мить передумала, але одразу ж насварила себе за те.

Кинувши погляд на слугу, аби переконатися, що той все ще живий, я, подякувавши небесам і полегшено зітхнувши, взяла до рук прибори, невільно повертаючись у думках до теми Магдалени Кертіс, але десь зі сторони почувся не чіткий хрип.