Королівство у спадок: нагорода чи покарання

Дванадцятий розділ. Пів королівства за ключ

Енні Вілсон

Не вірилося, що цей наступив. Я ніколи не очікувала на нього, не мріяла... хіба що в дитинстві. Не кликала його. А він взяв і настав.

Я прокинулася від дзвінкого голосу Люс, що вже кілька хвилин намагалася мене розбудити. Простоявши всю ніч на терасі і геть порвавши ланцюжок, що безкінечно теребила в пальцях, я молила небеса про допомогу стати тією величною правителькою, яку бачив у мені дядько, залишаючи королівство. Хотілося вірити, що він справді передав Лантонью мені, а не просто забрав її у безтолкового сина. Хотілося усвідомлювати, що я якась особлива, що я сильна і з усім справлюся.

А на ранок сон зморив мене і я безславно поринула в обійми якогось Морфея, хоча прокинулася не з ним, а перед служницею, що стояла наче часовий біля ліжка і в чиєму голосі виднілися нотки хвилювання. Чесне слово, наче то їй сьогодні присягати на вірність Лантоньї.

Неохоче піднялася з ліжка, сонно потерла очі і підійшла до вікна, зустрічаючи свій перший світанок. Такий сонячний і такий яскравий!

— Сьогодні моя коронація, — промовила в голос, але досі не могла в це повірити.

Моя коронація. Сьогодні. Моя. Коронація. Неймовірно!

Пташки щебетали в пишних кронах дерев припалацового саду, даруючи неповторну мелодію, і тим самим звеселяли мене. Моє серце дрібно тремтіло в грудях, вистукуючи рваний ритм. За спиною метушилися служниці, фрейліни теж прийшли з самого рання. Ще б пак, це ж така важлива процедура — допомогти королеві підготуватися до найважливішого дня в її житті. Магдалена була серед присутніх, але через власні хвилювання я її навіть не помічала.

Люс принесла в покої новісіньку сукню, пошиту навмисно для цієї події. З м'яким кремовим відтінком вона блистіла розшитими діамантами на всьому корсеті та мережкою на пишному подолі, що плавно огинав талію і стелився вниз хвильками водоспаду. З мінімальним декольте, а точніше зовсім без нього, тісний корсет обіцяв до кінця дня мене задушити, а тому перш ніж одягти плаття, я вирішила добряче подихати на терасі. Частково й тому, що від хвилювань задихалася. Одягання виявилося довгим. Я здавалася собі дерев'яною і ніяк не могла то просунути руки в вузенькі рукави з розписними манжетами, то голову в призначений для неї отвір. Побудова (по-іншому цю конструкцію не назвеш) високої зачіски втомила особливо. Години дві дівчата розбирали волосся в пучки і закручували його на шпильки, але таки створили те, чим всі дружно не могли намилуватися. І щоб бути справедливою зазначу, що вийшло справді непогано. Дуже благородно і вишукано.

До коронації ще було кілька годин, але я вже стояла в центрі покоїв майже готовою. Вислуховувала хвалу фрейлін щодо свого вигляду і просила небеса благословити мене на щасливе правління, як до мене почали сходитися рідні. Спершу завітала мама, потім Ніколь і тітонька Пальміра, згодом у покої постукали знову.

— Так! — дозволила зайти, гадаючи, що побачу ще когось із рідні, але дубові двері широко відчинилися, а на порозі постав Берт. Окинувши мене поглядом, чоловік вражено покліпав очима і навіть махнув рукою перед обличчям, наче проганяючи дивне видіння.

— Невже це ти, моя маленька красуне? — яскраво всміхнувся він, наближаючись. Я теж простягнула руки до нього, мов бажала вставити їх у долоні чоловіка якомога швидше.

— Ти прекрасна! В цьому світі ніколи не було гарнішої, — вражено мовив він, ласкаво торкаючись моїх пальчиків своїми вустами. Боковим зором помітила, як роздратовано й сумно відвернулася кузина, коли мій милий друг остаточно зруйнував будь-яку між нами відстань і нахилився до мене, хоч різниця наших зростів і не була кричуща, щоб залишити солодкий поцілунок на моєму чолі. Чарівно всміхнулася йому, хоч на душі було кепсько. Заради Ніколь я дала нам із Бертом час, щоб зрозуміти свої почуття краще, але він, не дивлячись на всі старання маркізи, все одно завжди повертався до мене. І наче я повинна була не хвилюватися з цього приводу, але на душі однаково було почуття, ніби я зраджувала свою сестру. Адже Ден мав рацію: мені не посміє відмовити жоден чоловік.

— У тебе все вийде, — почула лише закінчення кількахвилинної промови друга, але все одно щиро подякувала за підтримку.

У двері знову постукали, але цього разу замість відвідувачів у покої забіг блідий, наче смерть, розпорядник палацу і секретар короля (чи королеви) КертМаннер. Його великі чорні очі обіцяли випасти з орбіт, хоч вони й маскувалися довгою і якоюсь скуйовдженою чолкою, неначе густе волосся неодноразово прочісували пальці в нервовому жесті останніх кілька хвилин тому. Чоловік ледь-ледь вклонився і одразу знайшов очима Берта:

— Ваша Світлосте, можна попросити вас вийти зі мною?

— Щось сталося? — по моєму тілі проповзла перша гадюка страху, залишаючи за собою шлейф з неприємного холоду, немов у шкіру вбивали крихітні голочки такими ж мізерними молоточками.

— Ні, нічого, Ваша Високосте, — надто поспішно промовив Маннер, щоб я не здогадалася, що він лукавить. Вже хотіла стати в позу і випитати правду, але Берт, м'яко накривши моє плече, зупинив мене.

— Я розберуся, — прошепотів заспокійливо і покинув покої разом з тривожним секретарем, а потім... потім просто зник у невідомому напрямку. Я чекала звісток, але їх не було. Вислала Люс у розвідку, але почула лише таку відповідь:

— Слуги завершують останні підготовки до коронації, там така метушня! Я розпитала про Його Світлість, мені сказали, що він верхи покинув палац з дуже заклопотаним виглядом. А КертМаннер поїхав з ним. Граф Аррон теж десь запропастився, але ніхто нічого не знає.

— Мамо, що відбувається? — звернулася до рідненької, а та лише знизала плечима і поспішила обійняти мене.

— Не хвилюйся, все буде добре... Я знайду твого батька. Він давно мав прийти сюди, отже, теж все знає. Розпитаю і повернуся...

Після того, як за герцогинею зачинилися двері, стало ще більш тривожно. Фрейліни перешіптувалися, гадаючи, що б то таке могло статися у день коронації, і цим страшенно дратували. Тітонька і кузина навпаки мовчали, і від того ставало ще більш не затишно. Люс намотували круги, розправляючи мою мантію, що широким довгим шлейфом стелилася вслід, і поправляла складки на сукні, а я стояла біля вікна, спостерігаючи за справжньою метушнею у припалацовому саду. До миті, коли сюди впустять народ, залишалася година.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше