Королівство у спадок: нагорода чи покарання

Двадцять третій розділ. Хибне рішення чи натяк долі?

Адреналін одразу зник, його місце заповнив шалений страх від однієї лише думки: «не встиг». Ще гірше ставало від припущення: «вона мертва».

Не тямлячи себе, ринув до ліжка, впавши на перину поруч з красунею, ледь помітною у мороці.

— Енні... Ваша Величносте? Енні, прошу, — прошепотів вустами, що враз пересохли від нервувань. Хоч руки тремтіли, але все ж знайшов пульс, що, на щастя, слабко дріботів на зап'ясті. В такі миті не можна панікувати. Аррон розумів це, але нічого не міг з собою вдіяти. Саме ця паніка змусила його не помітити, не почути, як слабко дихала, але дихала королева, що все ще перебувала в стані сильного шоку настільки, що не реагувала на свого рятівника, не говорила і не рухалася. Коли ж до голови безпеки дійшло це, а він, принісши свічку ближче, помітив скляні пусті безжиттєві, але широко розплющені очі дівчини, йому стало набагато страшніше. Вона завжди була лякливою, Ден розумів, що подібний стрес міг призвести до того, що нещасну покинув розум і тепер вона буде лише лежачою лялькою з поглядом, повним жаху. Або, як це ще кажуть, овочем...

— Енні! Енні, маленька, глянь на мене! Енні, поглянь на мене! Все добре, все вже добре! Ти зі мною! Поглянь... Ти мене впізнаєш? Скажи щось! Благаю, скажи щось...

Він сів поруч на ліжку, двома долонями накривши її щічки, намагався повернути до себе її личко.

— Більше світла! — закричав вартовим і служницям, що збіглися сюди. Ті ж поспішно кинулися розпалювати свічки.

— Міледі, я з вами! Я тут, поруч, більше ніхто вас не скривдить. Міледі, погляньте на мене, — просив, шепотів, кричав...

— Енні! Енні! Енні, мила, все минуло. Все добре. Дивися, дивися на мене...

І сталося диво. Конвульсивно схлипнувши, Її Величність потяглася рукою до графа, вчепившись за його руку нижче ліктя. В її погляді з'явилася певна усвідомленість, очі наповнилися сльозами.

— Скажіть щось, не мовчіть. Ви мене впізнаєте? — відчуваючи, що готовий зараз вибухнути від напруги і хвилювань, Аррон, як ніколи і нічого не хотів, так зараз бажав почути її дзвінкий голосочок.

— Ваша Величносте, молю вас... — він схопив її ручку, притиснувши до своїх вуст. Здалося, що якщо Енні збожеволіла від пережитого, то його серце просто не витримає цього, знаючи, що він теж винен.

Королева зробила спробу піднестися і чоловік допоміг їй у цьому, буквально підтримуючи і вглядаючись у її прекрасні очі, бігаючи поглядом по всьому її обличчю.

— Денні, — врешті благословенням небес пролунало ім'я, що зронили ніжні вуста.

— Залиште нас, — різкий наказ до слуг — тепер вони не потрібні. Він усвідомлював, що такою правительку ніхто не повинен бачити. — Енні, він нічого тобі не зробив? Ти так мене налякала... — сам не зрозумів, як перейшов на «ти». Якусь мить помовчавши, дівчина тривожно прошепотіла:

— Мені було так страшно... Я думала, що вже все... На шиї досі ніби подушка. Денні, я... — вона знову ледь стримувала сльози, а він — гнів. На себе. Він був змушений забезпечити їй кращу охорону.

Легесенько підштовхнув красуню до свого плеча, а вона лише радо прилинула до нього, міцно обвивши його руками і зціпивши пальці на спині чоловіка. Його сорочка розстебнулася вкрай, а тому зеленоока пригорнулася щокою і всім корпусом до оголеного тіла. Вона тремтіла, схлипувала і не могла заспокоїтися, а він лагідно гладив її волосся, плечі і пригортав до себе, в ці миті зовсім не думаючи про те, що обоє одягнені лише фігурально. Ця ніч, коли на мить йому здалося, що він може втратити її, розставила нові пріоритети, тим самим підтвердивши те, про що він і так здогадувався, але досі не міг собі зізнатися.

Просто кожна мить, на яку вона, велика королева, опинялася в обіймах графа (а таке періодично траплялося і сам Ден був тому неймовірно радий), запевняла його, що він не просто жадав пізнати смак її вуст, вогонь її тіла, охопленого пристрастю, як гадав раніше, а й блиск її сонних очей зранку. На думці про те, як приємно було б прокидатися з красунею, занурившись пальцями однієї руки у каштанове волосся, а іншою обнімати струнку талію, вдихати аромат її шкіри і прислухатися до сонного дихання на своєму плечі, Ден офіційно оголосив себе схибленим, але не марити довгими осінніми ночами, якими за вигаданими справами ігнорував Магдалену, нею, його леді, такої милою і домашньою, якою вона не побоялася постати перед ним, він не міг. Зате тепер розумів, що хоче не просто її тіла, він хоче всю її — її ніжність, її душу, її серце, а це вже набагато сильніші почуття, перед якими безсилі любощі з нареченою. Але ж він фактично належав віконтесі, хоч уже й не називав її коханою (а от себе називав дуже красномовно: і зрадником, і наївним бовдуром, і ще яскравіше, домішуючи тих епітетів, що при дворі не було заведено вживати), а королева — Діліану. Він, голова служби безпеки, почував себе звіром, загнаним у клітку, а вона, ніби не розуміючи цього, ще більше розпалювала, то демонструючи своє щастя в обіймах іншого, якому вона просто перед очима Дена дарувала свої поцілунки (так і прибив би обох), то з'являючись перед ним у нічній темряві, осяяна світлом багаття, майже без одягу (назвати прозору сорочку і нехай навіть дуже закриту верхню накидку вбранням язик не повертався). Вона то зникала, а то знову горнулася і покірно линула до нього, як і в ці казкові миті.

А він лише тепер, лише з нею, зрозумів, що таке справді любити. Це означає ставити чиїсь турботи вище, ніж свої.

Притулився вустами до шовковистого волосся, вдихаючи неповторний аромат. Ні, більше він нізащо не втратить її. Коли один раз уже ледь не загубив, життя ніби втратило сенс...

— Денні, мені дуже страшно, — прошепотіла вона, обнімаючи графа міцніше.

— Я з вами, все буде добре. Все вже добре, — одними лише вустами відповів він, у ці миті, як досі ніколи чітко, розуміючи, що служив самому Дияволу, але досить. Досить з нього бути негідником і псувати життя тій, яка є єдиним шансом Лантоньї. Досить зраджувати ту, заради якої б'ється його серце. Нехай він розуміє, що їм ніколи не бути разом, одначе не зможе пробачити собі, якщо дозволить Слариссі вбити або нашкодити його маленькій королеві, яка в цю мить так тремтіла в його обіймах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше