Королівство у спадок: нагорода чи покарання. Книга 2

Шістнадцятий розділ. Правда, як вона є

Скільки минуло часу, відколи я взяла до рук злощасний лист? Відколи у кабінет увірвався Деніел? Скільки часу він вглядався у моє обличчя, мати убивала його поглядом, а я знову й знову перечитувала ту угоду, вивчила її на пам'ять, шукаючи щось, чого одразу не помітила? Може всього лише крихітних дві хвилини? Може годину або більше... Для мене минула ціла вічність, безмежно довга, позбавлена сенсу, але наділена муками незнання...

Я все думала... Невтомно шукала ті варіанти пояснення цієї нісенітниці, які б були прийнятними для мене, хоч і розуміла, що в жодному випадку залишається єдина особа у програші — я. Я або втрачаю коханого і віру в людей, або хороші стосунки з матір'ю. Втім, вони давно зіпсовані її небажанням залишити мені право вибору.

Дивувала мовчанка. Герцогиня не поспішала кидатися зі звинуваченнями. Ден чомусь не виправдовувався. Атмосфера нагніталася, биття мого серця заглушало, дихати ставало важко...

— Денні, що це? — спитала пошепки, не витримавши цієї тиші, від якої шуміло в голові.

— Я все поясню. Все не так, як ти думаєш, — спішно запевнив мене наречений.

— Що ти поясниш? Пояснить він! Чи мало ти вже наговорив брехні?! Як нам вірити тобі знову?! Розкажи краще, що за наказ ти написав для Сларисси! Я була там! На власні очі все бачила! — грізно викрикнула мама, склавши руки перед собою, і зараз знову нагадувала ту сердиту величну непередбачувану принцесу крові, якою увійшла в мій кабінет. Але більше я її не боялася. Страшнішого за саму цю мить для мене не існувало нічого.

Деніел, почувши погрозу, якою здалися нам обом слова герцогині, на мить розгубився. Він обвів кабінет схвильованим поглядом і знову зупинив свої очі на мені, безмовно благаючи вислухати, потім насмілився на відповідь:

— Що ви бачили, Ваша Світлосте? Ви не знаєте, з якою змією домовлялися! Сларисса — стратег, вона підготувала пастку... Хоче помститися мені... Дозвольте пояснити, — Ден спробував втихомирити Ілерію Вілсон, але мою маму це зауваження ще більше розсердило, що в принципі було цілком у її характері.

— Знай своє місце! Як ти смієш розмовляти зі мною в такому тоні?! Забув, хто перед тобою, зраднику?

— Досить! — не витримала я і різко підстрибнула з місця. Все! Якщо протягом двох секунд я не дізнаюся правду, на одну королеву Лантоньї стане менше. — Я попрошу залишити нас сам на сам! — впевнено відрубала, намагаючись не зустрічатися очима з матір'ю і навіть не повертатися в її сторону.

— Я не залишу тебе з ним! Він небезпечний! А ти засліплена своїм коханням, тому не бачиш правди! Тобі потрібна мама, годі впиратися! Я допоможу витягти з нього правду. Я залишуся, Енні, це не обговорюється! — принципово заявила вона, впевнено поклавши руку на моє плече. Ну ні, так справа не піде. Принцеса Ілерія ще не знала, що я теж вмію твердо стояти на своєму.

— Варто! — не бажаючи витрачати часу на суперечки, гучно покликала охоронців.

— Правильно, це гарне рішення. Щоб зрадник не втік, його слід тримати. На коліна його! — не вірно зрозуміла моє бажання ненька.

— Проведіть Її Світлість до її покоїв і переконайтеся, щоб вона не покидала їх, поки я не дозволю. Дорога виснажила герцогиню. Їй потрібно відпочити, — досить миролюбно наказала я двом здорованям, що чергували під моїми дверима. Втім, певно, в моїм голосі все ж були присутніми сталеві нотки, адже, не зважаючи на просто оскаженілий вираз обличчя моєї матері, охоронці сумлінно виконали мій наказ — попросили міледі не змушувати їх вдаватися до сили. Та кинула на мене ображено-вбивчий погляд — така собі пекельна суміш, після чого все ж вилетіла з кабінету, ледь не збивши з ніг вартового, що не встиг відскочити в сторону. Коли зайві персонажі цього спектаклю нас покинули, я глибоко вдихнула і видихнула повітря, потім, все ще стискаючи у пальцях документ, жестом руки дозволила Дену пройти ближче. Він не поспішав щось казати, тому знову розпочала я.

— Чому ти мовчиш? — спитала майже лагідно. Майже благала про пощаду від цих мук — сліпого незнання. На моїх віях затремтіла сльоза, якій я не дозволила впасти на щоку. Проковтнула свій страх. Спробувала бути сильною і милостивою. Тим паче я вже знала найбільш вірогідний варіант розвитку подій. Чи точніше той, який мені подобався. — Ти ж знаєш, що тут написано, так? По тобі видно, що знаєш... Тоді чому ти виправдовуєшся? Я ж чекаю... Ні, я вірю, що ти не винен, але хочу почути твоє пояснення. Це та пастка, про яку ти казав? Від Сларисси можна чекати чого завгодно, а мама... сильно мене розчарувала. Втім, я її знаю: вона на все піде, щоб останнє слово було за нею, але домовитися з моїм ворогом... Вона себе перевершила! Браво їй! Підозрюю, що саме вона могла взяти печатку з твоїх покоїв. Ти справді був у Сларисси? Чому ти ходив до неї? І чому ж ти все мовчиш? Денні, ти лякаєш мене...

Таки справді лякав. Особливо, коли на моїх словах про пастку, зробив спробу приховати сльози, що так неочікувано заблищали в глибоких карих очах.

— Енні, — прошепотів лагідно і підійшов зовсім близько. Взяв мою руку, лагідно поцілував пальчики, приклавши її до своїх грудей, туди, де шалено билося серце. — Енні, я дуже тебе кохаю. І це не просто слова, навколо тебе закрутився мій світ. Ти змінила мене. Зараз я перед тобою, той, кого ти так добре знаєш, кого так сильно любиш. Але я не завжди був цією людиною. Я так хотів би заспокоїти тебе, але більше не можу брехати, щось приховувати. Давно варто було це зробити. Обіцяй вислухати мене до кінця. Тебе вразить ця історія, але я сподіваюся, що моя помилка не стане для нас фатальною.

— Що ти кажеш? — відчуваючи, що ще трохи — і знепритомнію від страху, прошепотіла тихо. Ден важко видихнув і продовжив. І чим більше він розповідав, тим більший жах мене охоплював. Я тремтіла, а ноги втрачали здатність тримати мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше