Королівство у спадок: нагорода чи покарання. Книга 2

Двадцять третій розділ. Віддяка

Деніел Аррон

— Денні, ти куди? Не до королеви раптом? — голос графині Аррон був стурбованим і виглядала вона геть напруженою. Ден зупинився, оглянувшись на матір, попри чиї покої жваво проходив.

— Так, вона викликала. Не змушуватиму її чекати, — відізвався лаконічно, готовий знову пришвидшити крок.

— Стривай, підемо разом. Мене вона також покликала, — тривожно запропонувала Її Світлість і, важко зітхнувши, взялася за допит: — Ти не знаєш причини? Це так дивно, раніше Її Величність удавала, що не знає про моє існування, а тепер кличе з самого ранку. Хоч би до добра... Ще й сон поганий снився. Може прогнати нас хоче? Хоч би не покарала тебе! Ой, матінко!

— Мені не відомо, — коротко відповів Ден, намагаючись абстрагуватися від ледь помітного хвилювання, що зажевріло в серці. Він передчував, що, не дивлячись на перемогу Оріана, Енні зажадає покарати його за те, що ризикував її братом. А таке раннє запрошення наступного ж дня викликало не найкращі підозри. Але ж до чого тут його мати? Може її справді проженуть, а його... Що може зробити королева? Вона обіцяла подумати... Її аромат, блиск її очей він досі пам'ятав, смак поцілунку все ще відчувався на вустах. Невже то було востаннє? Знову, бажаючи все виправити, він допустив помилку? Знову втратив її?

Охорона заздалегідь відчинила двері, дозволяючи зайти в кабінет. Енні в той час зацікавлено читала книгу, але закрила її у ту ж мить, як гості переступили поріг. Вони покірно вклонилися й застигли в очікуванні, а королева дозволила собі пильний прискіпливий погляд, що хутко переводила з Дена й на Амелду, з Амелди й на Дена, ніби порівнювала їх.

— Ви бажали нас бачити, Ваша Величносте? — першим озвався граф, порушивши цю напружену мовчанку. Міледі відмерла і опустила свої прекрасні очі, розглядаючи щось, що лежало на її долоні.

— Бажала... Дене, спершу говоритиму з тобою, — попередила, набрала повні легені повітря і продовжила, не здогадуючись, як у ту мить билося серце чоловіка. — Ти просив мене подумати. Я подумала і прийняла рішення. Але насамперед я хочу сказати дещо інше. Я дякую тобі за брата. Так, він постраждав і ця битва лише ускладнила ситуацію зі здоров'ям, але я ніколи не бачила Оріана таким щасливим. Якби не ваші тренування, він не переміг би.

Граф кволо всміхнувся, низько вклонившись на цю похвалу. Початок бесіди здався йому досить вдалим, та от що буде далі? Серце все ще тривожно тремтіло.

— Дякую, що дозволили займатися з Його Високістю. Для мене це велика честь...

Енні коротко кивнула, продовжуючи, натомість Аррони завмерли, вслухаючись у кожне слово, ловлячи кожен жест, намагаючись збагнути до чого веде міледі, от лише її емоції і думки були недосяжними:

— Вчора ввечері я отримала, сподіваюся, останні деталі малоприємних подій, що відбулися з нами усіма, відколи я зайняла трон. Мені стало все зрозуміло, окрім одного... Ваша Світлосте, — її погляд, у якому всього лише на мить блиснули гіркота, біль, смуток, зупинився на обличчі Амелди, — чому ви не хотіли, щоб ми з Деном були разом?

Подібного питання ніхто не очікував. Клубок підкотився до горла графині, вона не зуміла відповісти. Так і завмерла, рвучи пальчиками білосніжну хустинку.

— Чому були проти нас? Чому заперечували? Чому довірилися Слариссі, а не мені? Це ж не складне запитання. Відповідь — єдине, що я потребую. Я не наказую, я прошу вас дати її мені, інакше не зможу відпустити минуле... — беземоційність злетіла з личка правительки, відкриваючи цілий спектр емоцій. — Я дуже кохала вашого сина. Дуже сильно його кохала. Я б ніколи не скривдила ні його, ні вас. Ваші помилки мене не обходять. Я б поважала вас, як рідну мати. Ваш син був би королем, зійшов би на трон Лантоньї, я б не відпустила його руки, що б не сталося. Чому ви були проти?

Що пережив тоді Ден, вслухаючись у хриплий від хвилювання голос своєї безцінної коханої дівчини, важко передати в словах. Він знову відчув безмежний жаль за тим, що втратив. Знову спалахнув такою сильною любов'ю, яка не вміщувалася в душі. Ці почуття були такими всепоглинальними, що стримувати їх здавалося і зовсім не реально. Знову відчув лещата, що стискали горло, не даючи дихати. Він був ладен кинутися в ноги королеви, благаючи її не продовжувати, бо кожна, сповнена гіркотою, фраза була для нього згубною, впиналася, мов кинджал, у серце.

— Я ж не знала цього, Ваша Величносте! Я б усе віддала, життя віддала б, якби лише з'явився найменший шанс усе виправити. Не пробачайте мене, але згляньтеся над Деном! Якщо ваше кохання живе, дайте йому шанс! Він доведе свою вірність! — палко вигукнула графиня, ледь-ледь не падаючи навколішки. Лиш те її стримувало, що королева не любила, коли перед нею плазують.

— Моє кохання зробило для Дена навіть більше, ніж було можна, після чого загинуло. Залишилися лише смуток і світла пам'ять про ті часи, коли ми справді були щасливими. Принаймні я. Це — найбільше, що я можу для нього зробити, — промовила тихо, знову ховаючи свої почуття. Розкрила долоню, простягнувши її до матері й сина. Ден не міг не впізнати печатку голови служби безпеки, що лежала в руці дівчини. Але в такому контексті навіть вона не могла потішити. — А що можете зробити ви, окрім просити моєї милості, Ваша Світлосте? Що ви хочете зробити, щоб спокутувати свою вину перед двома вашими дітьми, яким ви постаралися зламати долі?

— Все, що бажаєте, я зроблю! Прийму будь яке покарання! — з готовністю відповіла Амелда. Її очі враз заблищали надією. Вона збагнула, що не все втрачено. І, можливо, колись для її Дена відчиняться двері серця міледі.

— Річ не в тім, чого бажаю я. Мені від вас абсолютно нічого не потрібно, графине Аррон. Але є місця, в яких чекають допомоги. Бачу, доведеться вас з ними знайомити. Можете спитати в сина: він за цих пів року вивчив їх усі і встиг фінансово зарадити, наївно сподіваючись, що великий благодійник моїх власних фондів залишиться для мене ж невідомим, — всміхнулася скептично, кинувши насмішкуватий погляд у сторону графа. Той опустив погляд. Він справді регулярно займався благодійністю, але не гадав, що Енні про все знала. Чи може дізналася нещодавно? В будь-якому разі йому не хотілося афішувати це і виставляти перед королевою, як ще один марний спосіб повернути собі її увагу. Лише не коштами, призначеними сиротам і хворим, можна купити чиєсь кохання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше