Королівство у спадок: нагорода чи покарання. Книга 2

Двадцять шостий розділ. Полум'я справедливості

Сларисса Мартіал

За кілька годин до пожежі

— Отже, я все підготувала. Цього разу вона точно не врятується, — святкувала свою перемогу королева-вдова. Вона таки була певна, що вже перемогла. Як же інакше?

Продумала все до деталі. Роздала вказівки, проконтролювала виконання. Ця її ідея точно ввійшла б у підручник по вбивстві королеви, якби такий колись з'явився, що, звісно, малоймовірно. І головне те, що вона і її син на фоні подій виявляться рятівниками, а не вбивцями. Потім, звісно, прийдеться зайнятися Оріаном, але поки їх головна ціль — Енні.

— Певна? — підозріло скосившись, спитав Роберт.

— Абсолютно! Я все передбачила! Як тільки Енні замкнуть у коморі, маєток підпалять. Там вже все готово. Він спалахне, наче свічка. Звідти ніяк не вибратися. Навіть вікна, крізь яке можна повідомити про себе, немає, — запевнила Її Величність. — Коли маєток розгориться, вона задушиться там. Навколо збереться багато зівак. Тоді наш таємний слуга прокричить: «Туди зайшла королева! Там королева!». А ти, мій хлопчику, кинешся у дім, показуючи всім, що вірний Її Величності і хочеш її врятувати. Попечеш там долоні, схопившись за щось гаряче. Наші люди тебе одразу витягнуть звідти, а ти вдаватимеш, що хочеш вирватися і кинутися рятувати Енні. Звісно, вартові насправді кинуться за нею. Але поки вони її знайдуть, вона задихнеться. Осередок вогню буде біля дверей до неї: туди ніяк не потраплять. Та й не шукатимуть там. Лиш коли погасять маєток, знайдуть їх обгоріле тіло. Ти не будеш під підозрою, то ж нас не займатимуть. Поки Ілерія і Філіпп будуть у траурі, ми приберемо до рук Оріана. Звісно, попрощатися з королевою прийде народ. А серед них знайдеться той, хто непомітно вистрілить у Його Високість отруєною стрілою. А тоді нас вже ніхто не буде засуджувати.

Поки Сларисса ділилася своїми планами, Роберт радісно посміхався. І з кожним словом, що промовляла його мати, він розправляв плечі і піднімав голову.

— Прекрасно! Як довго я чекав цього дня! Нарешті я отримаю трон, що в мене вкрав батько. Думаю, на Тому світі покійний король сумує без своєї улюблениці. Їм давно час з'єднатися.

— По черзі ми відправимо усіх Арронів і Вілсонів до покійного, — всміхнулася королева-вдова.

Деніел Аррон

Маєток зустрів графа розрухою. Вікна на першому поверсі вибиті, двері навстіж, в кімнатах хаос: побиті меблі чимось на зразок сокири, повсюди безліч скла, певно, не пожаліли сервізи. Дорогі килими зім'яті, гобелени розкидані, штори і колись білосніжні фіранки вкрили підлогу і явно стали для брудних черевиків біговою доріжкою. Зрозуміло, чому служниці зробили переполох і викликали його.

До слова, єдина прислуга будинку — одна прибиральниця, одна кухарка і старий охоронець чекали на Його Світлість в саду, боячись зайти всередину і розпочати прибирання. Хотіли, щоб граф побачив все таким, як воно було після розбою.

Пройшов малознайомими кімнатами, оглянувши масштаб розрухи. Не дивно, що на маєток напали, адже він майже не охоронявся через відсутність дорогих чи цінних речей. Це був просто прихисток, куди Ден іноді повертався під час свого заслання, щоб прийняти ванну і навідати свого коня. Він майже не знав розміщення покоїв, навряд помітив би, чи зникло щось. Однак, на грабування це не було схоже. Швидше за все, на маєток напали, бажаючи завдати йому шкоди. Морально чи матеріальної... Може шукали якийсь компромат, якого там не було ніколи? Або навмисно створили причину, щоб...

Довести думку до кінця він не зміг. Кинувся на вулицю, на ходу крикнув слугам, щоб прибирали все й не боялися, вистрибнув на коня і помчав у палац. Енні ж там залишилася сама... Нехай не сама, але ж без нього.

Чим ближчим здавався палац, тим сильніше погані передчуття захоплювали графа в свій полон. Серце вистрибувало з грудей, а він шпорив коня все шаленіше. Аж надто тоді, коли небо затягнулося чорною кіптявою диму.

Затамував подих, коли помітив Шарля, що мчав йому навпроти.

— Що сталося? — гукнув, припинившись настільки, щоб почути новину.

— Пожежа запалила один з гостьових будиночків... — кинув йому вірний слуга.

До палацу залишалося так трохи! Зовсім скоро він прибуде, сам все побачить! Знайде свою королеву і більше ні кроку від неї не зробить.

Кіптява диму і червоні могутні язики полум'я виднілися здалеку. Він одразу кинувся туди, в епіцентр подій, прориваючись крізь натовп зівак, що зібралися навколо. Будиночок горів увесь, не просто якась його частина. Так, ніби водночас розгорілися всі кімнати. Так, ніби він був паперовим. Дивитися на таке вогнище було неможливим: очі жахливо пекли.

Втім на вогнище Ден і не дивився. Його цікавила лише Енні, але чи варто шукати міледі серед глядачів?

З гамору голосів слух чітко впізнав голос Роберта, боковим зором помітив його постать, що кинулася в маєток, а за мить весь натовп вигукнув одноголосно:

— Королева всередині!

— Енні! — не своїм голосом проволав граф і помчав туди, де щойно зник принц. Маєток палав. Дим щипав очі, не давав дихати. Вже наступної миті граф важко закашлявся, але продовжував шлях. Ні Роберта, ні слуги, що зайшов з принцом всередині не було. Але вони й не виходили!

— Енні! Енні! Де ти? Ен... — кашель не давав кричати, повітря не вистачало. Розглянутися теж змоги не було: навкруги одне лиш полум'я. Ненароком торкнувся чогось, сам не зрозумів чого, але долоню обпекло. Ногою зачепився за щось. Що це?

Різкий погляд униз — і світ на мить завмер. Просто під його ногами лежали обгорілі двері, що колись зачиняли вхід до кімнати. А під дверима...

— Роберте! Живий? — все ще кашляючи, вигукнув граф, з останніми силами кидаючись витягати явно непритомного, а може й не живого принца. Перед очима затьмарилося: зі стелі зовсім неподалік впав палаючий балок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше