Глава 2

Слуга занепокоєно бігав від покоїв до покоїв. Похмурого Герцога ніде не було. Він уже годину бігав по всьому замку в його пошуках, але як на зло ніхто не міг навіть сказати, чи є він в замку взагалі. Її імператорська високість рвала і метала, коли слуга прийшов на її виклик, і наказала розшукати герцога-дефенсора негайно. Зневірившись виконати наказ молодої імператриці, він сумно плентався по двору. Однак вдача йому нарешті посміхнулася. З боку замкового муру почувся тихий гул, а потім на територію імператорського палацу увірвався екіпаж. Супроводжуючись потріскуванням струму від монорейки, він швидко пірнув у приміщення станції.

Слуга поквапився, біля станції серед прибулих міг бути і герцог. Розминутися з візитерами у такому разі було б неприйнятно. Рівай Монгрейдо, герцог-дефенсор імператриці, глава розвідкорпусу Легіона, прозваний при дворі Похмурим Герцогом, справді опинився саме тут. Разом із четвіркою своїх легіонерів він якраз розписувався у журналі реєстрації поїздок, коли слуга увійшов у невелике приміщення станції. Його супроводжуючі тихо перемовлялися про щось, але варто було помітити стороннього, як вони відразу замовкли. Слуга квапливо підійшов до герцога і, дочекавшись поки той звільниться, пробелькотів:

– Герцогу, Вас хотіла бачити Її імператорська високість.

– Давно? – коротко поцікавився герцог.

– Не менше години тому.

– Ясно.

Похмурий Герцог ніколи не відрізнявся балакучістю, на те його і прозвали Похмурим. Провівши слугу недовгим поглядом, він коротко зітхнув. Причина, через яку Інтегра так активно його розшукувала, могла бути лише одна – вивісили список зарахованих до розвідкорпусу Легіону. І її імені там, звісно, не виявилося. Її імператорська високість подала свою кандидатуру кілька тижнів тому і Рівай тягнув із рішенням максимально довго, але зараз було вже нікуди подітися. Можна було б проігнорувати вимогу зустрічі, пославшись на справи, але це був його стиль.

Відіславши підлеглих, він попрямував до покоїв Її імператорської високості. Нині якраз добігав кінця її черговий урок історії розвитку імперії, тож потім у них буде можливість поговорити. Тихо постукавшись у двері покоїв, він, не чекаючи на запрошення, увійшов. Літня вчителька якраз збирала свої нечисленні підручники, одночасно завершуючи розповідь про останніх представників правлячого роду сусідньої держави – Ірберії.

Добродушно привітавшись із Похмурим Герцогом, вона розпрощалася з підопічною і вийшла. Рівай навіть не знав, скільки їй років. Генріет навчала його, коли він вперше потрапив до двору. Безрідному обірванцю, прийнятому в Легіон минулим герцогом-дефенсором, потрібна була відповідна освіта, і вона змогла її дати. Лише завдяки цій жінці він мав такий багаж знань, якому позаздрили б навіть деякі вчені Легіона. Мабуть, саме тому небажання Інтегри вчитися викликало у герцога відверте обурення.

Хоч вона і була найнелюбішою імператорською дитиною, виросла дівчинка, отримуючи все, що повинна мати особа знатної крові. Виховання, освіта, дорогі і красиві речі ... повага, в кінці-кінців, – все це було доступно їй завдяки одному тільки титулу. Рівай же досягав цього не один рік. Титул герцога-дефенсора дістався йому з величезним боєм, як і посада голови розвідкорпусу. І хоч попередній захисник імператриці фактично передав йому своє місце на обох посадах, серед палацової еліти такий зухвалий вчинок сприйняли з обуренням. Імператор був у страшному гніві. Він ненавидів Рівая всією душею і, як і багато придворних, вважав, що безрідному злидню не місце в палаці, та ще й біля імператриці. Але її імператорська величність Беллатріса наполягла на його кандидатурі, а імператор не зміг відмовити дружині. До того ж старий герцог-дефенсор відрекомендував Рівая як бездоганного службовця, талановитого стратега та виняткового розуму людину, готову віддати життя за корону та імператрицю. Навіть зараз, незважаючи на відверту нелюбов до Ріваю, імператор рідко приймав важливі для країни рішення, не порадившись із ним.

– Хотіли бачити мене, Ваша Високість? – запитав він, коли двері за Генріетт зачинилися.

– Слуга розшукував тебе не менше години, ти мене уникаєш? – запитанням на запитання невдоволено відповіла дівчина. Її обличчя успадкувало значно менше рис імператриці, ніж хотілося б. Пихатий вираз робив його зовсім негарним і це засмучувало герцога. Незважаючи на всі його старання, Інтегра виросла на диво розпещеною і зухвалою.

– Мене не було на континенті.

– А де ти був?

– Це не має значення.

– Ні, має!

– Цікаво, яке ж? – іронічно підняв брів Рівай.

– Саме що не є пряме, – вже менш впевнено відповіла Інтегра. Сперечатись із Ріваєм було завданням не з легких, тим більше для неї.

– Це що, допит? Гаразд, припустимо. Мене терміново викликали справи Легіона, і я поїхав учора ввечері. Ще що-небудь?

– Так! Сьогодні вранці вивісили список попередньо зарахованих до розвідкорпусу. Чому там немає мого імені?

– Тому що я тебе не взяв, це очевидно, – відповів він, одразу перейшовши на «ти».

– Я пройшла всі підготовчі випробування, ти не можеш мене не взяти, – обурено підкинулася дівчина.

– Я голова розвідкорпусу. Відповідно, я в праві прийняти або не прийняти будь-кого, незважаючи на якість пройдених іспитів, – сказав герцог-дефенсор і в його голосі прорізалися сталеві нотки. – Імператорській особі там не місце. Це не штабна посада, вона сповнена небезпек і не принесе такій людині, як ти нічого хорошого.