Глава 5

   Кетті, розуміючи в якій небезпеці вона знаходиться, одразу запитала:

- Що вам потрібно?- сказала налякана Кетті.

- Для початку вистачить револьвера, з твоєї сумки- відповів нападник.

   Кетті без вагань віддала зброю і, коли вона це робила, краєм ока намагалась розгледіти у дзеркалі лице невідомого, але побачила лише моторошну маску кабукі на його лиці. Він направив револьвер їй у потилицю . Після чого, Кетті запитала:

- Я не знаю, що я зробила, але можливо ви мене з кимось переплутали?

- Якраз таки, я знаю до кого прийшов,- ніби насміхаючись, сказав нападник- а тепер заводь авто, я покажу, куди їхати.

   І Кетті ,без питань, рушила. За всю дорогу вона не почула з його уст ні слова, окрім напрямку руху. Вони приїхали в Істон (119 км від Нью-Йорку), до невеличкого будинку у лісі, що був за містом, де майже ніхто не жив. Він наказав їй вийти з авто та йти у середину. У будинку був лише холл, який займав майже усю площу, і двері, що вели у кімнату. У холі було темно, Кетті помітила лише стілець, одиноке крихітне віконце та неприємний запах плісняви. Він наказав їй сісти на стілець і прив'язав її до нього товстою мотузкою та пішов до теї кімнати. Кетті тим часом вирішила заспокоїти себе і зробила глибокий вдих, і оглянулась. В кімнаті майже нічого не було, але вона помітила доску, що стояла в кутку. Вона намагалась поворухнутись, але наткнулась на ледь стирчащий із стільця цвях і трішки порізала ногу. У неї з'явилась ідея і вона одразу почала її втілювати- вона протерла мотузку до теї степені, що для звільнення було б достатньо легкого руху ногами. У неї з'явилась можливість спастись. Але вона вирішила залишитись, щоб дізнатись у чому справа. Вона чекала, страх і водночас цікавість переповнювали її. І ось, той момент, він вийшов із кімнати і пішов до неї, вона почула звук візка, що віз викрадач, в цей момент її страх збільшився вдвічі, адже в неї була думка про те, що може бути на візку. І ось, він підійшов до неї і поставив візок по ліву руку від неї, вона глянула краєм ока на той візок і вона зрозуміла, що її переживання справдились, адже на ньому лежали інструменти для тортур. 'Що він хоче дізнатись?'- подумала Кетті. І це вона насмілилась запитати, коли він сів навпроти неї, і зав'язалась розмова...

   А поки Кетті усе з'ясовувала, Говард, не підозрюючи про викрадення, приймає незваних гостей:

- Говарде, до тебе прийшли із преси- хочуть поговорити на рахунок Іллера- сказала Хезер по телефону.

- Френціс уже повідомив їм ім'я підозрюваного- їм цього мало?- запитав Говард.

- Вони уже тут.

   І Говард повільно поклав слухавку і подивився у вікно, що виходило в коридор, там стояли журналісти: Аарон Роджерс і його асисентка Мері Роудс. Аарон, побачивши, що Говард їх помітив, усміхнувся і зайшов у кабінет. Говард прикинувся,що радий їхній зустрічі, хоча це було не так, адже він завжди нелюбив людей, які говорять багато зайвого, і пожав руку Аарону та запропонував присісти. Після цього Говард запитав:

- Так, про що ви хотіли поговорити?

- Ваш агент повідомив нам ім'я одного з підозрюваних- Кевін Іллер, і ми хотіли би дізнатись- чи становить ця особа, якусь загрозу для жителей Нью-Йорку?

- Ця особа 2 роки назад надсилала листи з погрозами агентам ФБР, але...- недоговорив Говард.

- Я вибачаюсь, ці погрози справдились?- перебив Аарон Говарда

Говард, ледь сримуючись, відповів:

- Ні, ці погрози не справдились.

- Ось! І в мене виникає питання: чи може людина, яка за ці погрози опинилась під пильним наглядом, вбити людину за...- зупинився Аарон, і запитав у асистенки - скільки? Ааа... за 37 секунд! Невже ви думаєте, що людина за 37 секунд може: вбити, очистити череп від плоті і завезти той череп в музей. І все це за 37 секунд.- сміючись сказав Аарон.

   Говард уже хотів ударити того журналіста, адже нікому не хочеться щоб його так висміювали, але потім згадав, що його відсторонять від справи за це, і просто викликав охорону, але Аарон додав:

- Дякую, ми самі. Ви ж самі знаєте, що він не винен, подумайте про це.- сказав Аарон, після чого поклав Говарду на стіл і вийшов з кабінету.

  День уже наближався до вечора. Говард п'ять годин працював над справами Іллера, стараючись найти хоть щось, що вкаже на винність цього типа, але все марно і тоді він подумав про те, сказав йому журналіст. Але через п'ять годин клопіткої праці за комп'юером він натрапляє на дещо дивне з позначкою  'засекркчено' і доступ мають лише особи з високим рівнем доступу. Цей файл дуже зацікавив Говарда, і через деякий час він взнає, що цей файл шукав Іллер підчас взлому бази данних. Він розуміє що з його рівнем звичайного агента, не дізнатись нічого про цей файл, і він вирішує подзвонити до журналіста Роджерса, з надією, що він щось знає про це, адже його теж зацікавила ця справа, з боку журналіста. Пролунало кілька гудків і Говард одразу привітався:

- Доброго вечора, це детектив Купер, з відділу убивств...

   Недоговорив Говард, адже його перебив чоловік, що сидів біля тіл журналісів Роджерса і Роудс, який відповів писклявим голосом:

- О ,детекиве Купер, не скажу, що радий знову вас чути, але нажаль Аарон не може відповісти, якщо ви, звісно, як доктор Кларк, не вмієте говорити з мертвими.- сумно і трішки із сарказмом сказав той голос і поклав слухавку.

- От чорт!- вигукнув Говард, захопив своє пальто і швидко побіг до свого авто.

По дорозі до парковки його побачив Френціс, і побіг за Говардом. Він сів у авто і лише у машині запитав:

- Куди їдем?

- Пам'яаєш того журналіста, що приходив вдень, я подзвонив на номер з візитки, що він дав, але відповів Іллер?

- Ти впевнений, що це був він?

- Тільки надіюсь.- сказав Говард, і вони поїхали за адресом, що був вказаний на візитці, щоб нарешті спіймати цього покидька...