Глава 9

 Кетті без вагань відповіла, адже вона уже все розповіла Френцісу підчас когнітивного інтерв'ю. В той момент, коли вона уже хотіла відповісти, вона відчула невеликий сором перед Говардом і, прижмурившись відповіла:

- Це був самозахист, він намагався мене катувати.- невпевнено сказала Кетті.

- Щоб ти не думала, я тебе ні в якому разі не суджу,- бачивши, в якому становищі зараз знаходиться Кетті, Говард вирішив заспокоїти її-  ти впевнена, що твоїм викрадачем був Іллер.

Кетті, закривши очі, одразу почала згадувати усі деталі викраденя, і невпевнено відповіла:

- Маска...На ньому була маска актора древнього Японського театру- тому я не впевнена.

- Японського театру? Ти впевнена?

- Маски Кабукі дуже відрізняються від інших, було би важко помилитися.

- Як ти думаєш, хто міг тебе викрасти, якщо не Іллер?

- Я не знаю, ти багатьох посадив за грати, з моєю допомогою.

- Я знаю- ти уже усе розповіла Френцісу, але ти можеш розповісти, як ти втікла?

Кетті знову заплющила очі:

- Він посадив мене на стілець і прив'язав мене мотузкою, я намагалась поворухнутись... але наткнулась на цвях...він стирчав, я протерла ним мотузку, а далі...- Кетті почала згадувати той болючий момент, коли по її неоднократно проїхався кулак- ми боролись, я перекинула візок із скальпелями, потім... він душив мене... я намацала скальпель на землі і... встромила йому в живіт.

- Кетті, ти не винна, щоб ти не думала.

Кетті ніби проігнорувала слова Говарда, і одразу почала шукати телефон:

- Говарде подай мені телефон, я хочу поговорити з Мішель.

Ось і прийшов той момент, коли Говард має розповісти всю правду. Спочатку він вагався, але потім вирішив сказати прямо:

- Кетті, мені шкода, але Мішель загинула.

Кетті впала в ступор. Але вона не заплакала. Не пустила ні сльози. Лише шок...

Говард, після цього, явно хотів щось сказати, щоб її підтримати, але його перервали агенти, які нагло увірвались у палату і одразу без слів прикували Кетті наручниками до ліжка.

Говард... обурений.

Кетті...  все ще шокована.

- Що ви робите?- запитав Говард.

- Доктор Кетрін Кларк підозрюється у вбивстві посола Індії Хейтема Аль-Хасамова.

- Заждіть, це якась помилка,- сказав Говард. Коли йому дали папку з інформацією про убитого і він подивився на фото, Говард продовжив- це помилка, це не посол, а Кевін Іллер- серійний вбивця, що викрав і побив доктора Кларк.

- Ви робите з нас дурнів?На тілі посла знайдена ДНК Кетрін Кларк, а вся решта- ДНК посла Аль-Хасамова.- грубо відповів один з агентів.

- Це був самозахист.

- Самозахист це чи ні, але суд буде, а тепер ми попросимо вас вийти.

І Говарда витіснили з палати орда агентів. Він лютий і водночас йому сумно, що він знову прощається з Кетті. Він з люті ударив кулаком по стіні і понісся кудись по коридорі лікарні.

Він поїхав до штабу, його відділення розривалось від дзвінків, це було незвичайно для його відділу, але спочатку Говард не звернув на це увагу і він, захопивши Френціса, пішов з ним до свого кабінету.

- Що сталось?- запитав Френціс.

- На Кертрін хотять повісити вбивсво Іллера. 

- Як?

- Не знаю, мені здається, що у ФБР завівся кріт, який явно не хоче, щоб про нього дізналися.

- Чому ти так вважаєш?

- Він добре знайомий зі 'системою', і я думаю, що він якось пов'язаний зі справою матері Кетті.

- Ага... Я зі спецназом перевірили місце де тримали Кетті- нічого не знайшли, але я перевірив рахунок з якого переводили гроші Іллеру- певної особи вказати не вдалось, але рахунок привів до закинутої багатоповерхівки в центрі міста.

- Перевірити місце доручимо поліції.- сказав Говард, після пролунав дзвінок, і Говард  підняв слухавку.- Слухаю.

- Не тратьте марно час, перевірка дому нічого не дасть.- сказав голос з того боку слухавки.

- Хто говорить?

- Це не важливо, але якщо вам потрібна справді корисна інформація, їдьте за адресом, який я вам надішлю, і будь-ласка, приїжджайте самі, мені набридло підчищати хвости.

- Чому я повинен вам вірити?

- У вас всеодно нічого немає.- сказав невідомий і поклав слухавку.

Говард поклав телефон і зробив вигляд, ніби нічого не сталось:

- Слухай, Френціс, мені треба відлучитись на годину, скажеш Хафнеру( керівник відділу ).

Френціс, копаючись у папірцях, угукнув у відповідь, і Говард пішов до своєї машини. Він на всіх парах полетів до місця зустрічі. Вийшовши з машини, Говард почав трішки вагатись, його атакували думки про засідку, але він згадав, чому він тут.

Говард зайшов на парковку, серед восьми лампочок, одна періодично вимикалась. Він чомусь звернув на це увагу. Вимкнулась. В той же момент із тіні наполовину з'явилась постать, яка одразу зупинилась. Говард рушив в сторону незнайомця:

- Зупинись,- почув Говард і послухався- тобі краще не бачити моє лице.

- До чого така секретність?- запитав Говард.

І той невідомий поклав папку на землю, і Говард продовжив:

- До чого це все, звідки ви мене знаєте, чому допомагаєте?- мовив Говард.

- У мене є причини.- відповів невідомий і зник, зайшовши у тінь.

Після цього Говард обережно підійшов до папки, опустився і обережно відкрив її. Він прочитав перші дві сторінки. Він здивувався, адже він це знав. Але зацікавлність взяла верх і він по дорозі до авто захопив із собою документи.

Вперше за довгий час Говард виходить із свого авто не під шум дощу, а під спів птахів. Відділ Говарда був прямо в центрі міста, і хоча для нього кожен ранок пробиратися крізь товщу машин, щоб ловити поганців не завжди приносило задоволення, він відчував, що приносить яку-не- яку, але користь. І сьогодні він тут, мчиться по сходах до вхідних дверей, аж поки його ледь не збиває Френціс: