Частина 1. Порятунок котика Розділ 1.

Частина 1

Порятунок Котика

1.

Новенький стояв навпроти Тараса та Олени присоромлено опустивши очі, поки староста представляв його Тарасу та Олені. На вигляд новенькому було не більше 20. Він був середньої статури та росту, мав чорне-пречорне волосся, чорні-пречорні очі і чорні густі брови. Тарас склав руки і спостерігав за ним лукаво посміхаючись. Олена дивилася на нього з похмурою озлобою. Саме останнє наганяло на новенького страх і бажання зникнути.  А староста тим часом говорив:

- Знайомтеся, це Орест. Поки Каріна у лікарні він буде вашим четвертим. Орест один з найкращих на початковому курсі, кілька років займався карате і має досвід роботи з котячими у зоопарку.

Тарас гмикнув.

- Скільки занять самооборони ти пройшов?

- Одне, - відповів той, - але я займався кара...

- І ви хочете, щоб він після першого заняття пішов на патрулювання, - звернулася Олена до старости, - ви нас з няньок хочете зробити? Без образ, - сказала вона Оресту, - але ми у справі вже кілька років. Ми не збираємося сидіти в притулку дресируючи новачків.

Староста перевів подих і відповів:

- У вас немає вибору. Чотири – найкращий варіант для команди. А вас троє. І не факт, що Каріна повернеться. А навіть якщо виживе, це не гарантує, що вона матиме здоров’я битися. Вам потрібен четвертий – тренуйте, і буде у вас хороший товариш. А де Катя? Вона сьогодні буде? – спитав староста і обернувся на Тараса.

Тарас поглянув на телефон. На екрані світилося 16.40.

- Вона виїхала з Києва о 11.

- Гаразд. Мені треба йти. Вводьте новенького в курс справи.

І він пішов. Олена і Тарас оцінююче дивилися на Ореста з ніг до голови.

- Ну що ж, - сказав Тарас, - ходімо. Ти хоч раз був у притулку?

- Ні.

- Тоді проведемо тобі екскурсію.

Вони зайшли в довгу кімнату заставлену з обох сторін клітками. В більшості з них уже влаштувалися люди, готуючись до перетворень, але деякі ще були порожні. Тарас пожимав усім руки, навіть жінкам.

- Ти навіть не уявляєш, - розказував Тарас, - наскільки несподівані бувають перетворення. Є ще й досі люди, що вважають, що найчастіше перевертні - це вовки. Міфи про вовкулак знають усі. Але найбільше серед перевертнів собак і котів.

Орест мовчки слухав – це їм 100 разів розказували на ОБЖД. Але він не перебивав – від цих людей можливо скоро залежатиме його життя.

- Вчені нещодавно довели, що вибір тварини чисто психологічний. При чому навіть у нас були випадки, коли людина міняла тварину.

- Як це? – здивувався Орест, - я такого не чув.

Тарас підвів Ореста до однієї з кліток. На лаві всередині сиділа дівчина років 25 і жувала бутерброд.

- Привіт Жанно. Знайомся – це наш новенький Орест.

Жанна підняла на знак привітання руку продовжуючи жувати.

- Жанна жаба.

Орест скривився, а Тарас продовжив:

- Точніше була до минулого літа. Вона поїхала на море, де познайомилася з молодим чоловіком і шалено закохалася. Він називав її ніжними словами «рибка, киця, зайчик» і знаєш ким вона стала? – Тарас глянув на Ореста сподіваючись почути питання, але той лише мовчки дивився на нього, - вона стала лебедем. Гарним білим лебедем.

- Нічого собі. Вітаю, - звернувся Орест до Жанни. Вона усміхнулася і кивнула.

Вони пішли далі.

Олена пленталася за ними час від часу повторюючи «привіт» людям у клітках. Вона була невисокого зросту, практично Дюймовочка, і на фоні кремезного Тараса здавалася моською. Олена мала фарбоване руде волосся, маленький кирпатий носик і карі очі. Тарас навпаки, мав крупну богатирську статуру, носив борідку та оселедець.

- А тут у нас тераріум. Про нього тобі краще розкаже Оленка.

Вони зайшли в іншу кімнату, де замість кліток стояли акваріуми.

- Їх так багато, - Орест підійшов до одного з них.

За склом акваріум до половини був заповнений водою. Над водою була прикріплена лавка, на якій лежав хлопець і дивився фільм на смартфоні, що був прикріплений скотчем до скла. Олена легенько постукала, і коли хлопець озирнувся помахала йому рукою. Хлопець помахав у відповідь і відвернувся назад до екрану.

- Це Олег - золота рибка, - сказала Олена, - мій брат. Він перетворився вперше трохи більше, ніж 2 роки назад. На щастя вдома були я і батько, ми встигли наповнити ванну водою і тримали його там до ранку. Рибок у світі небагато, і часто вони гинуть в першу ніч перетворення без води. Звісно, у мені теж знайшли цей ген і тому я зараз тут.

- А є якісь дослідження, які пояснюють, чому одні перетворюються, а інші ні? – спитав Орест не відводячи погляд від акваріума.

- Говорять, що для перетворення потрібен поштовх, сильний стрес. Але це ще не доведено. Ясно лише одне – будь-хто з нас може перетворитися, якщо ген активується.