Глава 4

Євангеліна продовжувала тонути в чарівній зелені очей Максима.

– Чому мені так складно тобі чинити опір? – вона не бачила сенсу заперечувати очевидне і вдавати, що здатна протистояти його впливу.

– Це лише початок: коли я поділю з тобою свою силу, відчуття стануть ще сильнішими, – озвучив він найближчі перспективи. – І в тебе, і в мене.

– Значить, ти теж відчуваєш, – схвильовано глитнула вона.

– Ще й як! І куди сильніше, ніж ти, – відверто відповів Макс. – Як я вже сказав, саме сьогодні наші сили перебувають на піку активності, причому настільки, що ми можемо поділитися ними зі своїми обранцями. Тому повторюся: смакуй яблучко, Єво, прийми мою силу і стань моєю дружиною. Інакше сидіти тобі тут до наступного свята… – додав співчутливо. – І мені разом із тобою.

– Так, почекай-но! – стрепенулася Євангеліна. – Що означає «до наступного свята»?

– Ой, а я хіба раніше не казав? Ти зможеш звідси вибратися тільки в тому випадку, якщо станеш однією з нас… – і посмішка задоволена-задоволена, ніби тепер вона не мала вибору.

Ні, так справи не робляться! Прийшовши сюди, Єва сподівалася отримати хлопця, але аж ніяк не чоловіка. Та в неї і стосунків ніколи не було! А тут одразу чоловік…

– Тобто нам дійсно потрібно укласти союз саме цієї ночі, інакше найближчого року на мене чекає тут персональне «чистилище» в очікуванні вирішення подальшої долі?! – у Єви не було пристойних слів, хоча все всередині погоджувалося з пропозицією відьмака і підштовхувало з'їсти яблучко якнайшвидше. Але дівчина продовжувала боротися з оманою, хоча її внутрішній опір поступово ставав дедалі слабшим.

– Бачиш, ти все правильно розумієш. Інші вже уклали союзи і тепер йдуть розважатися і літати по небу, – він указав на задоволені парочки, що одна за одною залишали галасливий зал. – А парочки, що одружилися в минулі роки, і зовсім давно веселяться, лякаючи народ та вимагаючи солодощів.

– Хм-м-м… А якби в мене вже був хлопець? – навела Єва останній аргумент і, не втримавшись, знову погладила Черниша.

– Тоді б ти взагалі не змогла сюди потрапити. У тебе саме тому і немає хлопця, що ти призначена мені, – заявив Максим упевнено. – До того ж твоя незайманість – головний критерій того, що моя магія у тобі приживеться. Ти чиста і ні з ким не пов'язана, магія зрезонує з тобою нам обом на радість. Тобі сподобається відчувати всередині силу, от побачиш!

– Мені б твою впевненість… – почала вона і здригнулася, коли почула за спиною знайомий голос.

– Євангеліно Андріївно…

Обернувшись, Єва побачила Кирила, якого найменше чекала тут зустріти. Що її особистий тілоохоронець, приставлений батьком, робив у нічному клубі, та ще й у тому, куди, зважаючи на все, пускають тільки обраних?! Невже він за нею стежив?

– Кирило, як ти тут… – дівчина оглянула накинуту на його строгий костюм відьмачу мантію.

– Я хвилювався, аби з вами чого не трапилося, – почав Ісаєв, – тому пішов слідом і…

– І зустрів мене! – вийшла з-за його спини чарівна білявка з поблискуючими зеленими очима. – Я Діна, – вона поправила відьомський капелюх. – Відьма у п'ятому поколінні.

– Дуже приємно… – автоматично пробурмотіла Євангеліна, розгублено дивлячись на завжди стриманого охоронця, який зараз, коли юна відьмочка майже повисла на його руці, виглядав трохи збентеженим.

– Що, Діно, полювання вдалося? – хмикнув Максиміліан.

– Еге ж, Кірюша тепер мій! – з гордістю оголосила дівчина і продемонструвала обручку-татуювання на безіменному пальці лівої руки. – Я відразу відчула, що він той самий. А ти, Максимко, – злюка, казав, що мені ще років п'ять чекати на свого нареченого. Але ні, ось він, рідненький!

– Вибачте, Євангеліно Андріївно, – Кирило кашлянув, ще більше бентежачись. – Я і сам не до кінця розумію, що тут відбувається.

– Ну що відбувається, що відбувається?! – вигукнула Діна, притискаючись до боку Ісаєва ще тісніше. – Кохання-коханнячко виникає, пов'язує тих, хто призначений одне одному! Тебе моя магія прийняла? Прийняла. Ти моєю магією наситився? Наситився. От і відповідь! Покажи їм, як ти тепер умієш, не соромся.

І Кирило показав. Та так, що у Єви щелепа ніяк не могла стати на місце, коли він одним лише поглядом змусив зайнятися полум’ям алкоголь у келихах, піднос з якими проносив повз бармен, а потім напої завирували і задимилися. Привид, що виконував роль бармена, поглянув похмуро, і Діна швидко загасила вміст келихів, повернувши йому первозданний вигляд.

– Пробач, дідусю, мій новоспечений чоловік тільки-но навчився користуватися силою, – хоча дівчина вибачалася, але винною себе явно не відчувала, а в її очах продовжували іскритися пустощі.

– Та який я тобі дідусь, малеча?! – образився бармен. – Мені всього лише трохи більше двох сотень років…

– Так-так, я й забула, що ти у самому розквіті! – відмахнулася відьмочка від привида, який, продовжуючи бурчати, вирушив доставляти замовлення, після чого потягла Кирила до виходу і, обернувшись, мовила Єві та Максимові: – Ми пішли, а ви наздоганяйте…

– То що, наздоженемо? – підморгнув обраниці відьмак, знову простягаючи яблуко.

І Євангеліна прийняла, а потім надкусила, і знову, відчуваючи, як з кожним шматочком її тіло наповнюється невідомою досі енергією, а серце б'ється як божевільне. Здавалося, тепер їй підвладний весь світ, а не просто якісь напої в чужих келихах.