Кіра й таємниця бублика

Збільшувальне скло

 

 

 

 

 

 

 

  Кіра була збентежена, як ще ніколи дотепер. Насамперед вона усвідомлювала, що часу зовсім обмаль. Треба було повертатися до своєї кімнати. Будь-якої миті батьки могли застукати там Моніку. Окрім того, Кіра мала за дев'ять днів подати свій твір до американського консульства.

  Якби ж то Мані поговорив з нею! Він знав би, що порадити. Але пес уже віддавна не розмовляв. Від думок Кірі аж голова пухла. Раптом їй спала на думку цікава ідея. Найохочіше лабрадор розмовляв з нею в їхньому потаємному сховку, там вона вперше довідалася від нього багато цікавого про гроші. Може, там він знову заговорить?

  Хоча часу було вже обмаль, Кіра вирішила прогулятися з Мані до старого сховку посеред лісу, у густих хащах ожини. Щоб потрапити до нього, доводилося рачкувати десь що п'ять метрів живим зеленим тунелем. Глибоко в душі дівчинка сподівалася на допомогу чотирилапого друга.

  Шлях до сховку пролягав повз будиночок на узліссі, де бозна з яких часів ніхто не мешкав. Раптом Кіра злякано здригнулася. На лавочці перед покинутою хатиною сиділа якась бабця й насвистувала пісеньку. Вона мала біле, мов сніг волосся, і дуже щасливий вигляд.

  Кіра привіталася й хотіла швиденько пройти повз неї, аж зненацька почула голос.

  - Поглянь, поглянь, онде Кіра, фінансовий маг, і пес Мані, який уміє розмовляти! - голосно сказала бабця.

  Кіра з переляку ледь не впала. Про незвичайні здібності лабрадора ніхто не мав права знати. Це ж була її найбільша таємниця. До того ж, вона не знала, чи пес досі не втратив свого вміння...

  Схвильована, вона глянула старенькій у вічі, і відразу дивний спокій огорнув її. Мила стара пані нічим не загрожувала, відчуття абсолютної певності в цьому з'явилося несподівано, не знати й звідки. І хоч видавалася жінка старезною, її очі променилися блакиттю й діями на Кіру майже гіпнотично. Дівчинка відчула непереборне бажання сісти на лавочку поряд з незнайомкою.

  - Я рада познайомитися з вами обома, - озвалася жінка дуже приязно.

  Решта страху немов вітром звіяло. Кіра лише подумала: " Який гарний, теплий голос". Вона вже не раз замислювалася, що Богом могла би бути й жінка. У неї неодмінно був би такий голос.

  - Не знаю, чи Бог чоловік, а чи жінка, - почувся знову голос старої. - Але я відчуваю, що ти маєш проблеми. Ходімо до хати, там спокійно поговоримо.

  Бабця підвелася, Кіра, не усвідомлюючи, що робить, - теж. На її превелике здивування, хатинка була зовсім не занедбаною всередині, як вона собі завжди гадала, а просто та затишно облаштована. Стара пані, вочевидь, колекціонувала камені. Вони лежали повсюдно. Раптом Кіру немов пронизало: усі камінці були білими!

  - Ти вже знаєш, що таке білі камені, чи не так? - запитала, усміхаючись, жінка.

  - Так, - зізналася дівчинка. - Але нічого конкретного...

  Старенька уважно придивилася до Кіри, а потім сказала:

  - Ти знаєш більше, ніж сама усвідомлюєш. На тебе чекають кілька складних завдань і нові пригоди. Ти потребуєш допомоги. Знай: завдання не з'являється самі, разом з ними приходить і необхідна поміч. 

  Кіра відразу подумала про твір, який ще треба написати.

  - Ні, - знову заговорила жінка. - Я мала на увазі не твір. Йдеться про твій Білий камінь. Шукаючи його, ти наражатимешся на небезпечні пригоди. До них я маю тебе підготувати й дати тобі щось важливе.

  Кіра не знала, що й казати. Ця бабця, здалося, читала її думки. До того ж, відала, що Мані вміє розмовляти... А ще складалося враження, ніби вона дуже добре знає Кіру. Звідти бо? 

  - Хто ви? - запитала дівчинка. - І звідки мене знаєте?

  - Мене звати Шанія Вайс, - відповіла незнайомка.

  Кіра подумала, що це ім'я дивним чином дуже пасує їй. 

  - Я тут для того, аби допомогти тобі знайти свій Білий камінь, - мовила жінка далі. - Усе інше неважливе. Немає в житті нічого важливішого за пошуки Білого каменя. Кожна людина повинна знайти власний камінь. Лише тоді вона стане по-справжньому щасливою.

  - Це ж саме сказала мені й пані Козир, - мовила Кіра. - Але я не розумію до пуття, у чому тут річ.

  - Свого часу ти все чудово збагнеш, - уникла прямої відповіді бабця.

  Однак Кіра хвилювало ще й інше запитання: 

  - А що треба зробити, аби знайти Білий камінь?

  - Дещо ти вже знаєш, - відповіла жінка. - Згадай про дірку від бублика. Є сім речей, яких ти повинна навчитися, якщо хочеш стати доброю людиною. Три з них уже знає.

  - Які? - здивувалася Кіра.

  - Згадай слова пана Ґольдштерна, він назвав тобі три правила...

  - Справді, знаю, - згадала Кіра. - 1. Повага і привітність; 2. Не потрапити до пастки домагання справедливості; 3. Говорити про інших лише добре.

  - Молодець, - похвалила бабця. - Наступне правило дуже близько підведе тебе до Білого каменя. Але його нелегко дотриматися...

  - Яке це правило? - кортіло довідатися Кірі.

  - Допомагати іншим, - пояснила стара. - Допомагати іншим - найпрекрасніше, що може бути в житті.

  - Я вже допомагаю іншим. Скажімо, виводжу на прогулянку їхніх собак, - поквапилася запевнити Кіра. 

  - Я не це мала на увазі, - заперечила жінка. - Це твоя робота. За неї ти одержуєш гроші, і так повинно бути. Ідеться про те, щоб приносити іншим радість і давати, не чекаючи плати взамін. Немає нічого прекраснішого за це...

  Кіра замислилася. Допомагаючи батькам вибратися з фінансової скрути, вона, й справді, насолоджувалася невимовним відчуттям. Інколи дівчинка навіть почувалася щасливішою, даруючи, аніж одержувати подарунки. Мабуть, стала пані таки мала рацію.

  - Та це ще не все, - додала жінка. - Четверте правило вчить не лише приносити радість і давати щось безоплатно, але й допомагати іншим у біді. 

  Дівчинка згідно кивнула.

  - Я завжди допоможу друзям, якщо в них виникнуть проблеми. А вони охоче допоможуть мені...

  - Навіть якщо загрожуватиме небезпека?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше