Край незвіданого

Глава 3

Проїхавшись буквально кілька годин вздовж околиць Чорноозерного лісу, ми знайшли там не тільки більш-менш підходяще місце для табору, а й навіть чіткі, якщо не сказати знущальні, сліди перебування Олени, котра заздалегідь прив'язала до одного із поодиноких дерев неподалік від лісу свою хустинку.

Наставника вже давно дивував її досить грамотний підхід до власних дій, протягом усієї цієї дороги, однак те що якась п'ятнадцятирічна дівчина вже майже тиждень водила за собою чималеньку групу із навчених воїнів та слідопитів, очевидно, наштовхувало його на певні думки. Навряд чи для самого себе він досі називав це простим везінням.

Оскільки діло вже наближалось до ночі, ми після довгої суперечки вирішили, що якби Олена захотіла, вона би вже давно зупинилася на околиці лісу. Тому пертися туди усією оравою дійсно було, мабуть, безперспективно, бо по-перше це привертало би забагато уваги в тому числі й до неї. А по-друге: хто його знає як Олена вчинить якщо й далі продовжувати за нею гнатися. Вона й так прекрасно знатиме де ми всі будемо, а при відчутті серйозної небезпеки сама направиться прямо до нас. Може хоч бачачи, що йдемо тільки ми з Павлом вона нарешті одумається та зупиниться на окраїні лісу.

Останній пункт ми обговорили наодинці з Майстром Ігнатієм, тому він таки залився на місці облаштовувати наш тимчасовий табір на весь наступний час перебування в Чорноозерному лісі, а що до нас, то ми поступово почали наближатися до початку цих загрозливих хащів.

Очевидною проблемою було те, що нам треба було максимально ефективно підігнати час прийому Павлом спеціально приготованого розсіювального відвару, котрий мав би допомогти йому пережити згубний вплив довколишніх природних чар протягом приблизно однієї доби. Однак діло уже йшло до ночі і приймати його зараз, будучи втомленим довгою дорогою, було не найкращою ідеєю, адже рано чи пізно йому таки доведеться поспати. А робити це безумовно набагато краще вночі, через те, що у лісі в темний час усе рівно нічого не буде видно й орієнтуватися там практично не вийде.

Олена судячи з усього уже була там і як би по дурному це не звучало практично змушувала мене прийняти її логіку та зустрітися у самому лісі вже завтра. Наставник, здавалося, усе розумів та навіть не сперечався.

Саме так й розпочалася наша ночівля майже напроти Чорноозерного лісу, однак багаття, на свій страх і ризик, ми таки вирішили розпалити, щоби Олена швидко могла нас знайти у видку якоїсь загрози. Далі ми із задоволенням прийнялися за похапцем отриману нами у слободі вечерю.

Свіжий хліб, солонина та трохи квасу значно прикрасили досить кислий вигляд цього захованого від вітру невеличкого березняку де ми утрьох зупинилися, і тільки ще більш темні ніж сама ніч остроги Чорноозного лісу неподалік, дещо відрізняли цю ночівлю від звичного кількаденного полювання із батьком Павла.

Однак тільки но я подумав, що ми зараз швиденько розберемося із тим хто буде першим стояти на варті, а хто поки ляже поспати, як мій наставник промовив:

– Оскільки така спокійна хвилина, може, іще зовсім нескоро трапитися: нам Марко треба переговорити.

Його серйозність мене дещо налякала. Я збирався відмовчуватися про Оленину таємницю настільки довго наскільки знадобиться, і був зовсім не готовий відкривати всі карти іще на околицях Чорноозерного лісу. Але Наставник, подивившись на мене, повернув цю розмову у іще більш неочікуваному руслі.

– Марко, давай проведемо черговий урок. Я не можу допустити тебе до лісу допоки, остаточно, не впевнюся в твоїх знаннях стосовно правил використання природних чар, якщо нам таки доведеться використовувати їх для оборони.

У Павла в цей момент на обличчі був намальований просто неймовірний за рівнем здивованості погляд.

Невже він серйозно!?

Звісно питання досить легке, але чи дійсно зараз підходящий час для подібного уроку класичної теорії чар?

– Добре, Наставнику, – видихнувши, відповів я. – Якщо хочете, я освіжу у пам'яті пройдений матеріал.

Використання природних чар було по суті перетворенням їх на енергію, за рахунок якої вже і робиться решта звичних чаклунств, по аналогії з використанням доступних людям внутрішніх чар. Просто наш дух в жодному разі не мусить їх поглинати, адже це однозначно призведе до тяжкого отруєння. Однак якщо пропускати подібну енергію немов би крізь себе, а потім використовувати її для завершення вже розпочатих чар, це дозволятиме як слід підготовленим для подібного впливу людям фактично творити справжні дива, що будуть обмежені лише величиною контрольованого ними об'єму енергії. Зрештою, ледь не кожному відомо, що найвидатніші чаклунські баталії завжди проходили саме у місцях сили, надаючи можливість наділеній чарами людині демонструвати там набагато вищий наступальний потенціал.

Під'їхавши трохи ближче до лісу, спеціально відділившись на певний час від основної групи, я кілька разів спробував оперувати природними чарами у дуже незначній кількості, однак у мене, звісно що, мало що вийшло.

І оскільки я зробив це таємно від мого наставника, а він судячи з усього це помітив, – далі наша розмова повернула саме у цьому руслі.

– Ти повинен раз і назавжди засвоїти, що не потрібно мені тут твого дурного геройства та абсолютно нічим не виправданої хоробрості. Самовпевнені чаклуни живуть навіть менше, ніж городяни під час раптового спалаху чуми. Твоя зброя – це в першу чергу знання, а не просто дух. А також мудрість у їхньому застосуванні. І поки я цього в тобі не побачу – я ніколи не скажу що ти готовий, Марко.

– Ви не до кінця справедливі до мене, Наставнику.

Мені й справді, на певний час, стало дуже погано. Почалося сильне головокружіння, перед очима був немов густий туман, а відчуття нудоти, мабуть, лише з годину тому мене відпустило. Однак мені просто необхідно було спробувати це особисто, і не сказати щоби подібний досвід не приніс мені жодної користі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше