Глава 7

– То до чого ви тут дотеревенилися, – промовила відьма одразу ж присівши за найближчий стілець. – Хочете підсунути тим найманцям голову якоїсь місцевої істоти, щоби вони таки повірили, що шукати їм в цьому лісі нічого?

– Все не настільки критично, – спокійно відреагував на її слова Вовкош. – Згодиться й варіант де не треба нічого такого їм підсовувати окрім звичайнісінької брехні. Мені думається ми можемо просто розіграти перед ними сцену порятунку нашого хлопця якоюсь істотою на кшталт тої ж мавки. Або кимось подібним. Решта й так прекрасно впишеться у все те, що робить зараз Гайгай. Але оскільки з ними обов'язково є якісь куратори, скоріше за все із числа темнодуших чаклунів – головне буде провести саме них. І цього може досягти буде не так просто, як запевнити найманців, що в цьому лісі їм ловити дійсно нічого.

– А що має впевнити саме їх? – оперативно втрутився у розмову я.

– Накопичення втоми та постійна боротьба із місцевими, – просто відповів Вовкош, явно розуміючи, що мене тепер далі цікавить. – Коли цей ліс їм остаточно осточортіє вони набагато охочіше повірять в будь-яку більш-менш адекватну дурницю. А озеро їм у цьому тільки допоможе, якщо вони ризикнуть туди сунуться.

– І це якщо вони іще раптом не вступили в якісь сутички з нашими людьми на окраїні, – чомусь вирішила додати за ним Олена. – Не в самій глибині лісу, але думаю вони його вже ретельно прочісують. Взагалі-то тепер нам можна було би просто спробувати прорватись до них, однак оскільки ми все іще не розібралися з нашим боргом Гайгаю, думаю жартувати із ним поки не варто.

– Як зручно, – єхидно посміхнулась на це чаклунка і тут же додала, – То виходить ми вже й так спровокували тут вельми серйозну бійню просто заманивши їх до Чорного озера?

– Центр сили знаходиться саме тут, а не перевірити його вони просто не мають жодного права, – продовжив далі Вовкош. – Я вже навіть попередив русалок про ймовірну появу гостей в найближчі кілька годин. Більшість скоріше цьому зраділи. В будь-якому випадку віддавати все на відкуп тому, що вони просто розбіжаться я думаю нам не варто, тому все таки розіграти на тому березі порятунок цього юнака необхідно. Ваагн почав за нами слідкувати, мабуть не без причин сподіваючись, що я таки відведу вас сюди, однак цим він навпаки надав досить непоганий шанс вбити останній цвях в будь-чиї сумніви стосовно доцільності подальшої присутності в цьому лісі. Після довгих поневірянь, його загону натикнутись на нас уже за щастя буде, а будь-яка побачена ними нісенітниця стане справжнім порятунком та початком довгоочікуваної дороги додому.

– І що ж ви придумали в рамках цієї "нісенітниці"?

– Мавок, – трохи незадоволено вдихнув Вовкош.  – Як і в оригінальній історії, краще всього за основу використати правду.

– То, може й нормальну перуку мені десь тут поруч знайдете? – із трохи саркастичною посмішкою промовила Сора, очевидно вже розуміючи до чого тут хилить Вовкош. – Мавка, то береславська за зовнішністю істота. Я на неї не особливо то й схожа.

– В оточенні п'яти-шести дівчат сам чорт не розбере хто ти така, якщо як слід попрацюєш над зовнішнім виглядом. Хоча я дійсно сам не в абсолютному захваті від цієї ідеї, адже мавки, як і більшість тутешніх істот, завжди самі собі на умі. На наші справи їм наплювати. Без нормального нагляду, я не був би навіть впевнений, що вони просто як слід покрутяться навколо самого хлопця. Не те що ритуал розіграють. Так що розумна та досвідчена чаклунка нам там точно знадобиться, особливо якщо мені раптом доведеться вступити в бій. Звісно, гадаю, існує певна вірогідність, що все там вдасться й без тебе, тому і остаточне рішення я віддам виключно на відкуп тобі.

– Хитрий у тебе підхід, щоби не дозволити мені просто так відсидітися на цьому острові, – ще раз посміхнулася відьма. – Особливо знаючи мої більш-менш непогані взаємовідносини з мавками. От тільки у всій цій історії із хлопцем, шаблею та його зв'язку тутешніми мавками я, щонайменше, здогадуюся набагато про більше ніж ти.

Тут навіть я трохи більш зацікавився усією цією темою із обманкою, однак чаклунка й сама вирішила продовжити без будь-яких додаткових питань.

– Найважливіша колонія мавок по суті живе саме на цьому острові, – повернула вона голову до нас з Оленою. – Вони вже довгі десятиліття невпинно доглядають за двома деревами, що ростуть при тутешньому місці сили, однак спочатку воно було лише одне. Ялинка, або як вони її називають – Лісова княгиня. Це одне з найстаріших бачених мною дерев. Йому тисяч вісім років. Не менше. До нього навіть Вовкоша не пускають, а я там буваю лише тому, що намагаюся розібратися з точкою сили. Сама ця колонія розташована трохи неподалік і є достатньо розвиненою по міркам чарівних істот. Зі своєю культурою, легендами та навіть вмінням робити досить своєрідних одяг, котрий очевидно є даниною якомусь прадавньому людському минулому. Також вони активно спілкуються із місцевими лісовиками, котрі для них навіть зробили такі собі човни-довбанки, щоби вони без проблем могли відвідувати решту знакових для всіх місць цього лісу. На це їм дозвіл сам Водяник дав.

Так от, нещодавно поруч із цією стародавньою ялинкою проросла калина. Дерево із надзвичайно могутньою внутрішньою силою. З'явилося воно там через достатньо містичну історію, котра в черговий раз доводить неможливість поки повністю збагнути сутність впливу на різноманітні живі організми природних чар, навіть після стількох століть їх дослідження з боку нашого ордену. Це досі темний ліс, пробачте мене за таку тавтологію.

Кілька десятиліть тому в цьому лісі загинула свого роду королева мавок. Це достатньо ганебна частина історії даного місця бо вбила її Змія. Про таке майже не розказують чужакам, адже це по суті братовбивство між лідерами місцевої фауни, до того ж не виправдане ніякими природними потребами. Мабуть про неї і говорила ваша історія з шаблею. В теорії їй під силу було розібратися в подібному ритуалі, та і певні обривки історії самої шаблі до мене доходили як раз через мавок.