Місто птахів

       Перша ніч, яка минула у цьому місті, тоді ще темна порожня для мене, була занадто короткою, щоб побачити та почути нічних самотніх драконів Кракова. І тільки на ранок прийшло розуміння, що я більше не вдома, а найголовніше не зрозуміло, коли знову зможу встати на свою окроплену кров’ю зараз землю.

***

        Вийшовши наступного дня на вулицю, я відразу відчула, як змінилось повітря. З кожним наступним покликом вітру у свідомості замість калини розквітали яскраво червоні Popover moes, а над деякими крамницями майорів біло-червоний прапор. Яскравий глибокий колір артеріальної крові, який вважався символом розкоші середньовічної Європи, вичавлений з висушених личинок Porphyrophora polonica, і білий, як символ чистоти та порядку. Білий, який нерідко був заплямований червоною кров’ю тих, хто відстоював свою батьківщину.

     Цікавість та туга одночасно заволоділи моїм серцем, потягнувши його вперед та донизу, розриваючи, як голови цербера, спійману душу померлого, який хотів ще раз відчути теплоту живого жовтого сонця.

    Повільно ідучи поміж давніх будинків, я смакувала спочатку саму назву міста, наповненого круками замість таких знайомих голубів та горобців. Якщо уважно дивитися трохи вище самої дороги, на багатьох балконах можна помітити непорушно сидячих круків, які ніби заціпеніли в самому розумінні власної величі. Це металеві ідоли, які пам’ятають часи, коли місцеві жителі поклонялися їм – священним птахам тих лісів, приносячи пожертву у вигляді хліба та зерна і проводячи язичницькі обряди на їх честь, задля благословення людей на здоров’я та мудрість цими кмітливими птахами.

      І ось невеличкі ідоли тієї доби повертають у мій бік свої залізні голови, щоб розповісти історію про святого білого ворона, що пророчив майбутнє багато років тому, про великого князя Крака, який звів своє місто і заселив його священними птахами.

***

      Але священні птахи на те і священні, щоб займати вищий щабель у пташиній ієрархії міста. Тим, хто свят, потрібні ті, хто знає, що вони такі.

       Вийшовши на Rynek Glowny, перше, що впадало в очі, це величезна кількість голубів. Я б назвала те пташиним морем. Вони збираються біля людей і перекочуються хвилями між лавок та постаментів, оминаючи по можливості споруди. Вони летять за покликом їжі до входів у ресторани й кафе, сувенірні крамниці та під ноги туристам, оминаючи місця, де немає чим поживитись.

      Я стояла посеред того моря пір’я та людей з маленьким сандвічем у руці (моя перша не зовсім вдала спроба порозумітися з продавцем у магазині), коли один з сірих підлетів до мене і, безсоромно сівши на руку, почав клювати мою їжу. Я тоді здивувалася, але дозволила йому закінчити його трапезу, адже він був таким безстрашним, таким поважним. Поводив себе так, наче тримати той сандвіч для нього було справою усього мого життя. Він був більший за тих, кого я звикла бачити на вулицях свого міста. Певно йому там добре живеться, під дахами історичних будівель, у самому серці старого міста. Так як Rynek Glowny був сформований у 13 столітті та на сьогодні є однією з найбільших площ у середньовічній Європі, у нього найдорожчі апартаменти. Мабуть, голубу повезло у житті - жити у такому місці.

      Завершивши свою сієсту, сірий залишився на руці та пильно дивився мені в очі. Погляд темних маленьких намистинок намагався проникнути кудись усередину, і в якийсь момент у нього це вийшло. Знайшовши там історію про егоїстичного правителя, який втік і ніколи не зможе повернутися на своє місце, сірий вирішив поділитися історією своїх пращурів, яка передавалася з гнізда в гніздо через воркотіння та з першим подихом при розбитому яйці.

      Дуже давно, коли площа ще тільки закладалася, краківський трон займав вроцлавський князь Хенрик IV Чесний, а місто залишалось місцем круківської мудрості та законів, сталось прикра справа через жадібність правителя. Князь хотів об’єднати всі польські землі, що стояли роздрібнені після смерті Болеслава Кривоустого. Для того він коронував себе і вирішив узаконити свій королівський титул через церкву. А для цього слід було навідатися до Папи Римського у Ватикан. Світ мало змінився з того часу. Якщо в тебе немає крил, то потрібні гроші, щоб дістатися до іншого міста, де б воно не знаходилось. А то був нелегкий час, і саме грошей у казні і не було.

      Краківські купці не хотіли ризикувати своїми гаманцями і тому не поспішали позичати князю гроші. Та «добрі люди» розповіли про таємничу чаклунку-чорнокнижницю зі страшною репутацією справжньої відьми, що мешкала у місті. І Хенрик, без застережень, пішов сам шукати і просити її про допомогу.

       І як буває у житті, нещастя на свою голову знаходяться набагато легше, ніж будь-які способи його покращити. Відьма погодилася допомогти, але поставила умову – князь їде во Ватикану сам, без своєї свити, яка має залишитися в Кракові і чекати на його повернення, також усі воїни князя перетворюються на зграю голубів аж до повернення Хенрика у Краків. Здавалося б, тут правитель мав подумати про свій народ та його потреби, але гордість та владолюбство затуманили його очі та розум. І ось, на наступний день, відьма, узявши всі свої чорнокнижні атрибути, прийшла на Rynek Glowny, де на її появу чекала вишикувана дружина Хенрика. Чаклунка промовила закляття - земля відпустила воїнство, і в небо злетіли сотні голубів. Птахи розсілися на дахах будинків, а звідти посипалося каміння, яке досягаючи землі перетворювалося на сяюче золото. Князь зібрав скарби в мішки та відправився до Ватикану, але так і не дійшов, бо жадібність повністю поглинула його душу і, повернувшись додому, Хенрик не зміг розчаклувати своїх воїнів, а відьма-чорнокнижниця назавжди зникла з міста.