Межа між історіями

  Перші справжні весняні дні завжди знаменуються періодом великого паркоходіння. Як на мене, весняне паркоходіння чимось схоже на паломницьку ходу до святих місць. Знаходячись тут, я думала, що Planty krakowskie – чудове місце для весняного святого паркоходіння. Природа завжди була і завжди буде чудовим втіленням святості у будь-якому місті будь-якої країни світу. А весна щороку проголошуватиме цю невпинну і неприховану святість у кожному пуп’янку, новонародженому тією самою природою та її сезонністю.

   А в цьому конкретному випадку, це ще й подвійна межа. Межа між казкою та повсякденністю, межа між стародавністю і сучасністю. Подвійні містичні місцеві двері між дуальними світами. Planty krakowskie, на межі історії, уособлює святість природи та кордон епох становлення міста вільних птахів.

  Межа встановлена в 19 сторіччі місцевим архітектором художником професором Ягеллонського університету Феліксом Радвонським. Людиною з багатою біографією та життєвим запалом. Чи знав він за життя, що стане провідником щорічного весняного святого паркоходіння? Хто знає, можливо саме у цьому була одна з граней його призначення у цьому світі.

  Поміж дерев, наче судини пролягають доріжки з величезною кількістю лавок для сидіння. І це величезний плюс, який долучає ще більшу кількість людей до священного весняного паркоходіння. Але не тільки доріжки роблять акти паркоходіння тривалішими за світловий день.

   На певний час місцем паломництва для мене був Кам’яний Фонтан Фредеріка Шопена, встановлений не так давно у жовтні 2006 року по проекту Марії Яреми. Але мене завжди тягнуло до води, тож певно нічого дивного у цьому не було.

  Навіть під рідним небом моє життя тісно перепліталося з водою. З вікна моєї кімнати було видно озеро розташоване у парку. Кожного ранку воно покривалося золотом під вранішнім промінням чи туманом, як предвісником дощу. Вікна мого робочого кабінету також виходити на річку Південний Бог. Коли очі починали пекти від монітора комп’ютера завжди можна було подивитися у вікно і загубитися у темних водах відбиваючих сріблом, поки сонце не заховається за будинками. Навпроти будинку моїх дідуся та бабусі стояла величезна водонапірна башта. Самої води видно, звичайно не було, але сам факт, що вона там була.

  Певно вода (її енергія) супроводжувала мене будь де і навіть потративши до іншої країни я намагаюся підсвідомо знайти місця її вільного протікання. Одним з таких місць для мене став Пам’ятник Фонтан.  

  Загалом на тому кордоні між стародавністю та сучасністю було багато гарних пам’ятників, які виростали поміж дерев. Так неочіковано з’являлися на межі казкового та реального поміж дерев (я впевнена з їх духовними дріадами) рукотворні споруди з каменю та металу.

  На різних п’ядесталах стоять викохані скульптурами зображення культурних діячів Польщі та казкових, навіть міфічних істот, з лірами та мудрими поглядами.

   Саме на цій межі, у Planty krakowskie, можна знайти Яна Матейко. Польського художника, який сидить у своїй вітальні на стільці і дивиться у вікно, яке насправді є живою картиною, що змінюється повсякчас.

  Автор батальних та історико-патріотичних полотен надихається пейзажем, що змінюється у залежності від сезону, погоди та кута зору пооцінювача прекрасного. Вікона рама, яка насправді є рамою картини та погляд у світ, чи то збентежений , чи то сконцентрований погляд.

   Трохи далі серед розлогих кленів завмерла з арфою ти зміями маленька Lilla Weneda. Чи то казкова, чи то напрочуд реальна. Тендітний дівочий стан обплела змія. Чорний камінь передає найменші коливання вирізьбленої тканини, а гра тіні і світла заворожує та стає провідником до чогось таємничого та незбагненного.

  Що ж, молодша з сестер, трагічна Lilla Weneda польського поета та драматурга Юнеуша Словацького, дихає стоячи на п’ядесталі поміж дерев у Planty krakowskie.

   Ще далі Pamieci Boholana Zaleskiego висічений з каменю, що віддає лазур’ю. Старець, який нібито грає, чи то на лірі, чи то на хресті. Чогось мені здалось, що він сліпий і це відчуття так і не покинуло мене. А поруч безпорадний малий хлопчина, що схилив голову на коліна старшій людині. Не знаю чому, але за моїх реалій цей образ стає майже святим.

   Всередині Planty krakowskie так багато монументів визначним людям – коштовностям своєї країни.

  Пам’ятник Mikolaj Kopernik астроному і математику, фізику і правнику, дипломати і економісту, теологу і лікарю. Автору геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи, за яку віддав своє життя.

  У краківських купецьких книжках він підписувався, як Nicolai de Torunia, а його батько фігурував, як заможний католицький купець, що продавав мідь – переважно в тодішньому Данцигу (сьогодні Гданську). Після смерті батька освітою та просуванням по службі маленького Ніколаса, займався брат його матері Lucas Watzenrode. Хлопець вчився у Краківському університеті після чого переїхав до Риму, де знайшов нерозуміння, бідність та ненависть.

  Цікаво, що в червні 2008 року у Нью Йорку продали трактат «De Revolutionibus Orbium Coelestium» за 2,2 мільйони доларів. Як і всі генії своїх часів його роботи стали значимі після смерті.

  На скульптуру можна дивитися годинами, автор вніс нескінчену кількість деталей до свого творіння. Земля, в руках вченого, опівдні стає майже магічною кулею, що переливається та заворожує грою сонця на собі. Це ніби ключ, який відчиняє ворота межі між консерватизмом та новаторством. Ще одна з граней магічної межі, що ховає у загадки людей, події та часи.