Краківські щоденники

Переосмислення бінарності

«А он, мятежный, просит бури,
Как будто в бурях есть покой!
»

   Переосмислення – процес вічний та повсякчасний, але є моменти, коли воно концентрує на собі усю увагу людини. Тож сьогодні був саме такий день – День концентрації на процесі переосмислення.

  Намагаючись наздогнати дощові хмари, я йшла за ними вздовж автомобільних артерій міста та людського потоку. І хоча прогноз погоди говорив про досить теплий день, велика вологість, повітря, яке повільно електризувалось, та низькі сталеві хмари давали надію на невеличку грозу чи бурю. В такі дні завжди згадую вірш Михайла Лермонтова 1832 року «Парус». У той відрізок життя мені, також, хотілось грози і я її шукала, йшла по  слідах, наступаючи їй на п’яти.

   Я мало не наздогнала її у Bielańsko-Tyniecki Park Krajobrazowy, розташованому в акваторії краківської Вісли, протяжністю 65 м2. Пройшовши Zwierzyniec міст, майже вхопила за хвіст грозу стоячи на Diabelski Most, проґавивши декілька сильних поривів вітру, які понесли тяжкі хмари далі. Розчарувавшись, я вирішила трохи перепочити на цьому маленькому віадуці, побудованому у 1900 році австро-венгерськими військовими інженерами для забезпечення вільного транспортного руху до «Форту Костюшко». Сам віадук розташований на перехресті та прикритий великими деревами, які надають йому романтичного відтінку у похмуру погоду та яскравими літніми вечорами. То чудове місце для хованок від самого себе.

  Сильний вітер змінив настрій і лагідно зривав вишневий цвіт з найближчих дерев, змушуючи тендітні квіти танцювати свій останній вальс перед смертю. Їх, так чи інакше, розтовчуть важкі батильйони або спортивні кросівки польських красунь, які поспішають на побачення. Тьмяне сонце швидко заповнювало небесний простір, що по собі залишала втікаюча від мене гроза. А я все стояла на віадуці посеред перехрестя, дивлячись, як сама квіткова ніжність повільно помирала від подиху вітру під ледь чутну меланхолічну мелодію. Вітер куйовдив волосся та прослизав у підсвідомість. У нього був грайливий настрій та безліч історій, які люди не хотіли слухати. Повільні мелодії чи то сурми, чи то віолончелі загрузали десь у вушних каналах та лунали багатьма тональностями, повільно пробираючись по закутках душі до її центру.

  Перехрестя – ті ж межі між світами, часами та реальностями. Всередині почувся легенький шепіт, а віолончель стала схожою на вовчий голос. На закутках свідомості хтось посміхнувся… Геката… Богиня перехрестя… Чи не у таких місцях чаклунки та жриці залишали їй підношення – Вечерю Гекати? Вона захищала, була провідницею, чарівницею, одночасно обдаровувала та карала, захищала жінок від паплюження, зневіри, страху і жорстоко мстила чоловікам за їх норов.

  Нові хвилі вишневого квіту закрили від мене дорогу, яка проходила під віадуком. У цей момент, ніби з-за театральної завіси з цвіту виринув чоловік з гітарою за спиною. Він повільно підійшов до перехрестя та зупинився, не заходячи під міст. Він нібито стояв і говорив з кимось, хто знаходився прямісінько піді мною, хто не хотів виходити з тіні віадука на тьмяне світло. Музикант дістав з кишені куртки, якийсь загорнутий предмет і простягнув його вперед, певно, щоб віддати незнайомцю-під-містком. Їх розмова не доходила до мене, вітер наче сміючись, сховався низько і не приносив ні звуку. Чоловік, якого я бачила, постояв ще трохи і обернувшись на 180 градусів пішов. На чохлі його гітари, що була за спиною, виднілась наліпка «Devil May Cry». Я не стрималася і пирснула. Це ж треба… Швидко підійшовши до протилежного боку віадуку, я подивилася вниз в надії побачити незнайомця-під-містком, але мені все ж не вдалося.

  Згадалися легенди про демонів перехресть, з якими можна укласти угоду та продати душу за виконання якогось бажання. Найчастіше, саме творчим особистостям, особливо музикантам, приписуються такі домовленості. Обмін душі на музичний талант та успіх. І перший хто у таких випадках приходить в голову, то Паганіні. Бо навіть зараз головне в його таланті те, що він грав на скрипці так швидко та якісно, наче сам Диявол.

   Я ще раз окинула оком міст. Між дерев виднівся цвинтар. Але туди я не пішла, досить з мене гучних місць на цьому тижні. Але де є цвинтар, там є і капличка. Буря нібито застигла трохи далі та повільно набирала сили. Тож, у мене в принципі був час на те, щоб подивитися на Kaplica sw. Jozefa, що розташована біля Diabelski Most.

  Як на мене, перехрестя та диявольські мости такі собі сусіди для капличок та цвинтарів. Раніше біля перехресть були цвинтарі, де ховали самогубць чи відлучених від церкви, бо, як правило, перехрестя з’являлися не далеко від головних воріт міст. Тобто такі поховання проводилися за межею міста. На них ніхто майже не ходив, за ними не дивились і всі облоги, по суті, відбувалися на чиїхось кістках. Крім того, було повір’я, що загублені душі не можуть розібратися у тому, куди їм іди на перехрестях і це була частина їх покарання – знайти правильний шлях.

  Відчуття грози тривожило душу і я знову пішла по її слідах. Через те, що відволіклась на віадук та каплицю наздоганяти її було важче, ніж до того.

  Дійшовши до Kopiec Kościuszki, я бачила, як вона закручується над ним, наче великий муркотливий кіт. Що ж, я майже зловила її, залишилося лише піднятися, чим я і зайнялася.

  Ступаючи між дерев, слухала, як співають пташки перед грозою у порожньому парку. Я піднімалася вверх, до Kopiec Kościuszki ступаючи кам’яними стежками пагорбу Sikornik. Він є частиною системи пагорбів «Пасмо- Совіньца», який відокремлений від основної її частини широким Пшегожольським перевалом. Пагорб вкривають: сотні тисяч дерев, які відчуваючи стихію, передавали через свої крони маленькі електричні заради, які залишало по собі грозове муркотіння; десятки ярів, серед яких можна було сховатися або загубитися; безліч крутих, майже вертикальних, схилів, які були народжені ще за часів юрського періоду історії нашої планети.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше